Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…”

Схожі вірші:

1. Олесь Гончар – Скільки днів уже Скільки днів уже, скільки ночей Доводиться нам не спати. Під нами, як Ноїв ковчег, Дриготять і гудуть Карпати....
2. Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
3. Павло Мовчан – “Що з нами трапилось?..” Що з нами трапилось? Дощу не помічаю… Куди ж ми квапимось? У далечінь безкраю… У грудях сміх; Дзвенять лункі колеса, В ковтку повітря Далечінь воскресла. […]...
4. Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, і всі мою живу минають суть, а тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А […]...
5. Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
6. Павло Мовчан – “Скільки перемито різних днів…” Cкільки перемито різних днів, Як надовго затяглось шукання! Вже переступив за межі слів, Де почавсь майдан мовчання. Істино, єдина, озов дай, Вилущися словом із мовчання, […]...
7. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, не промовляють – шовк прядуть, вуста-меди, вуста-гріховні, їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, коли почую мови шовк, і шелестить […]...
8. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
9. Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома золотими скарбами утоптана в твань… Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому на далеку Сибір без ридань. Ну […]...
10. Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, де все доцільно-чинне, небарвиться, линя оздоблення рослинне; і сиплеться тинька, і пада позолота, і пишнота зника, мов увійшла скорбота, – і […]...
11. Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись твого імення, світку мій, вуста поламані, […]...
12. Дмитро Павличко – “Між нами завжди той повинен бути…” Між нами завжди той повинен бути, Хто навидить тебе чи навпаки… Він з нами п’є і крадькома в чарки Нам підливає доброї отрути. Від неї […]...
13. Леся Українка – На роковини Шевченка Колись нашу рідну хату Темрява вкривала, А чужа сусідська хата Світлами сіяла. Та минав ти, наш Кобзарю, Чужії пороги, Орав свою вбогу ниву, Рідні перелоги. […]...
14. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
15. Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, щоби кола пішли золоті, де лице її щезло. Йдуть на берег з води – по […]...
16. Микола Руденко – Одна умова є між нами Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух. Не відвертай від них обличчя, – […]...
17. Степан Руданський – Той, що над нами Стоїть козак коло груші Дівку підмовляє. А дівчина, як калина, Полум’ям палає. Зчервоніло повне личко, Відскочили груди… Отак дала б, та боїться, Що то послі […]...
18. Вірш Миколи Руденка – Що з нами діється, коли трава Що з нами діється, коли трава У стрілку випинається з коріння І оживають квіткові дива – Сонцепоклонники від сотворіння? Я змалечку живі слова збирав, Що […]...
19. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
20. Вірш Миколи Руденка – Лежать між нами дев’ять літ Лежать між нами дев’ять літ Страшної, лютої розлуки. Вже виросли мої онуки, І я уже не дядько – Дід. А ти, скажи мені, яка?.. Вже […]...
21. Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
22. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
23. Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
24. Павло Мовчан – “Повертаюсь і я. І ніхто не затрима…” Повертаюсь і я. І ніхто не затрима. Озирається світ на моє вороття: рівнозначне скресанню – воно ледве зриме, додається снаги – прибуває пиття. Покрапли… похвилинно, […]...
25. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря…”) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: примарна тривалість ошукує нас, в природі немає, немає повторень, все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, […]...
26. Герасим’юк Василь – Над нами інший лік епох Над нами інший лік епох, душі і праху. Ми світ поділимо на двох. Безмежжя – птаху. Мені – в узорах давніх меж – поля-полотна. В […]...
27. Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
28. Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – засохли, наче знак про повінь, на лиці, приховують в собі провістя на майбутнє, щоб виректи її, […]...
29. Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
30. Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра…”) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, личина із воску тонка – аж дзвенить, поштиво ламається голос у страсі: а що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам […]...
31. Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
32. Герасим’юк Василь – У захристії трійця стоїть У захристії трійця стоїть. Біля неї стану, доки ти принесеш три свічі, три свічі для Йордану. Запалю три свічі на Йордан, ти обів’єш зіллям, і […]...
33. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
34. Тарас Шевченко – Стоїть в селі Суботові Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. […]...
35. Павло Мовчан – Благодать Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать. Янгол сідає сонячно-зримий, коники ніжно в травах сюрчать. Що нас окремить усіх, розлучає, хто нас […]...
36. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри…” На пагорби, на вечір, на вітри зір посила свій подив і відвертість: далеко – жить, далеко – йти з гори і небо на плечах нести […]...
37. Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
38. Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась…” Ця радість легка, ще й сама прозвістилась, в простертих руках заломилась у крила: і видно уже, як з розбитих шибок випурхує щось на подобу пташок… […]...
39. Павло Мовчан – Слухаючи музику Максима Березовського 1. Приголомшливий промінь стрімко в темряву прорвавсь і, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом згас… Темрява – яка широка! Скільки натекло смоли? Западаєшся в неспокій, […]...
40. Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...