Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі!

О, скільки слів, неначе поторочі!
І всі повз мене, ніби кулі, б’ють,
і всі мою живу минають суть,
а тільки строчать, строчать, строчать, строчать.
А я іду – крізь ці слова облудні,
незнані досі. Тут передова,
де всі твої бійці – одні слова.
І сіють зраду спогади марудні,
що передовіряються перу
і забивають дух тобі єдиний,
і тьмою тьмиться образ України,
допіру він розтане – й я помру.
І в помережані увійду ночі,
де ні жалю, ні радощів не ймуть,
а так живуть – і смерть свою жують.
О, скільки слів, неначе поторочі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! вірш.