Падав камінчик по опадах з неба,
простір світився снігами крізь тебе,
поле безплідне бігло з-під ніг,
щоб розповзтись на повісмо доріг.
Нащо ти носиш зернину у жмені,
пальці від прорості в тебе зелені, –
де ти приткнеш її, як заховаєш?
Суне переслідом воронів зграя.
Кинеш наодлі – сніг весь збіжиться,
гору укриють пожадливі птиці –
буде на білому смерть панувать,
не відшкодуєш нічим своїх втрат.
Дишем на зерня духом творящим,
сам обезважнів, та зернятко важчає –
перед собою його, наче камінь, несеш,
доки посієш, ще й сам проростеш:
з-під валуна, з-під могильного каменя
голос промкнеться кволий поламано:
– О, бережіть, бо унадились птиці
красти сиру із-під мене землицю.
Чую, безодня гуде піді мною,
камінь падучий кричить глибиною:
– Безвість – це тяжче, аніж забуття,
о, засівайтесь на обшир життя!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї…”) Позбудься, камене, камінності своєї, горбочком стань потульним для ноги, стань глиною вологою чи глеєм, і вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, продовжся […]...
- Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки…” Біля очей, на дотик пучки, на довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – я перехожий випадково гаєм: хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А […]...
- Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
- Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, на кожен штик лопати розпачливо кричить: гортаю поле я, бо прагну переглянуть, ким писане і як окличне слово “жить!”. До […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Павло Мовчан – Шістнадцять рядків про дощ Таких крейдяних хмар не бачив я давно: вони громадно йшли на сплющене вікно. Чи втрима рами криж, в якому скалки скла тернинами стирчать, придатні для […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні і видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні хитають скрушно:- Вона п’яна…- Як порошинку, на руках несу тебе й боюся вітру, […]...
- Павло Мовчан – “Цей мох – на двох…” Цей мох – на двох; куди не глянеш, стоїть притомний літ весняний, хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, все ходим […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах моїх німих махаоном крик […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах […]...
- Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, втиснувши в очі дві горошини, ти підіймаєш крила на кпини, їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету що ти […]...
- Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши про пташку, що билась у вікна крильми, забув і про збільшену шибкою душу, збудився і світлом видіння розмив. І […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: недбайний день і погуляння, кругом штахетник, наче кліть, а посередині стоїть драбина в небо, і останній щабель зелений, наче віть, – не досягнуть, […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, проклюнулось знову в долоні зерно, і жорна гуркочуть давно безпорадно, і камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? […]...
- Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь і, поторкаючи руками, гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, що швидко крутяться віками, нічого угадать не […]...
- Павло Мовчан – Лічба Многовмістима ця лічба все зрахувала: дати, роки і розіклала на губах минувшину на “доти” й “доки”. Розкинеш руки – ось який цей світ, цей простір, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Змія Змія рослинна й кущувата, змія покручена й слизька, мов мокра палиця картата, співає хлопцеві в руках. Змія, мов рожа, гребеняста росте з-під каменя кущем. Слова […]...