Полив’яно-струмно шляхи розлилися,
по обрію щедро хтось поле засклив,
а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився
та хмари, що з воску за ніч натекли.
Спливала за полиском скирта соломи,
мов нагад доречний про вічні труди;
побачений світ ніби став незнайомим,
так, ніби із мандрів вернувсь ти додому
і в люстрі побачив себе – молодим…
Відсиріли стіни, і пустка довкола,
і стеля присіла на плечі тобі…
І рід ти побачив у дзеркалі поля,
і батька впізнав по фуфайці в юрбі.
Ось руки мужі на чепіги поклали
і рушили мовчки по тріслій землі,
плугами кололись повздовжньо дзеркала,
проте іще глибші світились з ріллі;
хохітви і дрохви урозтіч летіли,
коли в різнотрав’я занурювавсь кінь.
і стежка раптово кололася біла,
а з неї смолою точилася тінь.
В розверзнуту землю усе западалось:
і коні, і птиці, і люди, і світ,
щоб згодом весь простір тобі віддзеркалив
і час, і життя, затверділе, мов лід.
Та люди в зворотній чіткій перспективі
були, як здрібнілі китайські божки,
і дзеркало поля кололося криво,
і ти сам від себе тікав навпрошки…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – Світання Коли я вийняв із відра потоплу теплу зірку, світ вийшов ніби з-під пера, що скреслило копірку. Коли ж я вдруге до відра нагнувся, то угледів, […]...
- Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала…”) При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, ти все, що бачив, те і брав: від ваготи аж ноги грузли, зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
- Павло Мовчан – “В тобі освячений, сполучений любов’ю…” В тобі освячений, сполучений любов’ю, та ще продовжений іменням, тихослов’ям… Щока в щоку – глибокі дзеркала, поміж якими сонечко пала… Не розімкнути волокнистий час, який […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – “Срібна кров…” Зникає слово в тишині, і слід сріблястий гине; себе ти видихаєш щороку – не злічить тих близнюків, що шнуром прив’язані до спини, і кожен за […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – “Я берег побачив на спаді туману…” Я берег побачив на спаді туману, зозулю почув, що кувала свій жаль, відчув, як поволеньки літечко тане, збагнув, як поволі снується печаль. Я поклик почув, […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі…” Прозрівши в любові, із сувертка ночі читали ми сни нереально-пророчі: змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був […]...
- Павло Мовчан – Після дощу 1. На вітрові сад просвітлів і сплеснув раптово листками, немов після довгих дощів прийшов він нарешті до тями. І пам’ять збудилась зі сну і щось […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути…” (За мотивами творів О. Блока) Не вимовчать, не висловить, не збути небесної крізної глибини, і треба стати будяком, щоб вчути, як м’якне сніг під сонцем […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – М’язи голосу Не змірять відстані ні шепотом, ні криком; лиш нині є, вчорашнього нема… Кричав, кричав, неначе двері смикав: ніч безвідлунна, темрява німа… І видихав у целофан […]...
- Павло Мовчан – Джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, виштовхується все в космічну порожнину, і вивергнутий т и уже в наступну днину, аби […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали в лусковинні віддзеркалень: д е с ь, як висохла роса, щ о с ь, як звук у небесах, і к о […]...
- Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно…” Світе мій, як це просто, майже буденно – земля під кущами затвердла від тісноти давно, певність під спиною маєш і рукавом зеленим очі свої закриваєш, […]...
- Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, немов заучує урок, луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – Старокиївський триптих Віси сам, як могу сказати всіх книг подобнаа, уне ми, і тобі полезнаа, еже от того божественаго и святого манастиря Печерськаго відеанаа и слишаннаа от […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую…” Облудними словами заличкую життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в […]...
- Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
- Павло Мовчан – Вощане щастя Життя нам щастя обіцяло… воно ж, мов усмішка швидка, торкнувшись губ, мигцем розтало, стекло по битих черепках. Але ж… листочок тополиний, і гіркуватий сік трави, […]...
- Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
- Павло Мовчан – “…І вустюки занозяться в зіниці…” …І вустюки занозяться в зіниці, суха солома очі розрива, занурюєшся в себе, як в криницю, де рідина застигла нежива. Не від щедрот природи, а від […]...
- Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу…” Вивітрюється темрява із лугу, зволожений світлішає пісок, проводить риску по край неба вугіль, відтворюючи птичий голосок… Ніч слабшає, мина пітьми свавілля, розлазяться липучі ланцюги, кінчається […]...