Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала,
і півень тебе не сягає вже криком,
вже і дорога потовщала в палець,
і слід затягло у глибини безликі…
Зайві слова – зміст їх неповний,
тільки тепло випромінюю з серця –
голос летить слідкома молитовний,
що, ніби лікоть сорочки, протерся…
Я покликав тебе високо з ночі,
пальці вмерзали в кригу подушки,
та виникали якісь поторочі –
смерті чи страху догідливі служки…
Образ вони, наче мур, розібрали –
не позосталось від тебе ні риски, –
маску мені до лиця прикладали:
чув я металу холодного стиски…
Вираз наміряли – усмішку блазня,
ще й притрусили млою сивини:
– Не сумування у тебе, а празник…
Можеш радіти, – сказали, – віднині…
Бо не здешевіли ваші стосунки,
ви не покривдили словом минуле…
Прагнеш ти мови якого гатунку?
Може, прокльонів? Миттю притулим… –
Боляче губи ламав я до ранку,
півень кричав, неначе й за мене,
тіні трясла на стіні лихоманка,
темряву з ніг витискала зеленість.
Я доторкнувсь до обличчя – личина,
очі прорізані, губи холодні,
зяяла в шибці глуха порожнина –
ти ж виринала, немов із безодні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Василь Стус – Ось вам сонце, сказав Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi I витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч, носаком […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...
- Павло Мовчан – На райдузі по Україні Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб, на зорях спечений. Пахне всесвітом і руками жіночими. Пахне болем, думками Тараса, Пахне стріхою і дощами, Мій круглий хлібе, […]...
- Микола Вінграновський – За селом, за посірілим тином За селом, за посірілим тином, В лопухах великої весни, Під бджолиним і хмариним плином Причаївся півень навісний. І коли з холодного порогу Вилітає сон зорю […]...
- Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
- Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
- Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле…” Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле, а лінія долі все глибше долоню січе, а без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло, обтяживши пам’ять, як […]...
- Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на […]...
- Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, і спис, […]...
- Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
- Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – Вощане щастя Життя нам щастя обіцяло… воно ж, мов усмішка швидка, торкнувшись губ, мигцем розтало, стекло по битих черепках. Але ж… листочок тополиний, і гіркуватий сік трави, […]...
- Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
- Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
- Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
- Павло Мовчан – Зустріч у полі (З циклу “Відлуння війни”) О. Каркищенку Стоїть вінценосна суха бугила, зберігши минуле величчя. І тінь часовказна на весну текла – прозора, студена, кринична… – Нічого,- […]...
- Павло Мовчан – Не ятри зором часу Ці квіти літні – рани життя не доторкайся пучками і очі відведи не ятри ураз болючих зором а кольором квіток зір не роздряпуй не треба […]...
- Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних…” О свято снігів всевидющих, дзеркальних, глухих, сповивальних, твердих і сипких: налицина блазня з обличчям печальним, весільна сорочка, пошита з луски. Прилипли долоні до білих полотен, […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, червона місяця хустина може стерти, але наймення ваші багряніш від рож горять у пам’яті на плитах незатертих. […]...
- Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх зостались від нічних колон, вода, розмлоєна ліниво, у берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками одудкуватий очерет, тінь плуталася під ногами і […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини, мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… […]...
- Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Леся Українка – “Хто вам сказав, що я слабка…” Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі […]...
- Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
- Микола Вінграновський – Я тій сльозі сказав: не йди Я тій сльозі сказав: не йди. Я тій сльозі сказав: сиди. Сиди, не плач, моя сльоза, Сиди, не плач, як я сказав. А ти заплакала […]...
- Павло Мовчан – Запитальне Мій падоньку, а як збагнуть вечірню неба каламуть? Про грона згусклого повітря яка нам розповість палітра? Яким пером або устами намалювать звичайний камінь, якщо я […]...
- Павло Мовчан – І не оскаржив біль -О-о-о-о-й! – Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий; знеобачки наткнувсь та й розпанахав слух… Навіялось снігів, натік дощами простір, у горлі мови жар задмуханий […]...
- Павло Мовчан – Ворота любові і смерті (Гортаючи альбом Джакомо Манцу) 1. Так, ніби слово вимовилось щойно і в звуки “світ” утіливсь раптом зміст, а сонячне узгодилось із чорним, мов шлях натрапив, […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
- Вірш Ліни Костенко – Очима ти сказав мені: люблю Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, і […]...