Павло Мовчан – Шовки

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря, кульбаби злітають угору, немов пухирці, скупою здається вечірня палітра: малиновий захід і луг в молоці. На спадкові віку життя […]...
2. Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха…” Над лугом птах диму маха, перебарвлює трави, ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, плавкими медами з’єдалися наші долоні… […]...
3. Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...
4. Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
5. Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне мальована луна […]...
6. Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
7. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
8. Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
9. Павло Мовчан – Дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки […]...
10. Павло Мовчан – “І сонях гнеться, і землю гне на осінь…” І сонях гнеться, і землю гне на осінь, І синій голос висне, мов крило, Що раптом над Просонням простяглось І протягло золочені покоси. – Не […]...
11. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
12. Павло Мовчан – “Птах, що дарує мені висоту…” Птах, що дарує мені висоту, пес, який вірить в мою доброту, дерево, щедре на зрілі плоди, в пальцях розімкнута ніжність води – всі ці ознаки […]...
13. Павло Мовчан – Ти – простір В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя: у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,- невже ж є тобою ота заплощинна облуда, що в паузах серця на шкло […]...
14. Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, проклюнулось знову в долоні зерно, і жорна гуркочуть давно безпорадно, і камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? […]...
15. Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: метелики цвіли, снувала мурашва, світилася трава, і промені навскісні, лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, […]...
16. Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
17. Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва і обриси плавкі розкрилених пташин; і літо залиша на виногронах карби, проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь […]...
18. Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…” Повітряним містком нас доля сполучила, розпеченим гвіздком єднала руки нам, та простір розхитавсь, і в глибину провалів то розум западавсь, то день у день зникав. […]...
19. Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – розгортаються до лету: птах, що імені не має, із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, колись роблену з […]...
20. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
21. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина…” Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, і голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, і слово, […]...
22. Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
23. Павло Мовчан – Дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, аби здійснитися життям; та розминулись – і по колу і досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов […]...
24. Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, стерте чи забуте, березень минувся чи прожився лютий? Зменшується […]...
25. Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
26. Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд…” З глибин небесних долинає гуд, занурюючись крапкою в тривогу, і дотліває хмари білий трут, і тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, приховуючи […]...
27. Павло Мовчан – Шляхи Данте (Уривок із поеми) Красна велич руїн, – розімкнулася пам’ять, увіходимо ми в храм щорічних скорбот, де тинька обсипається, світяться плями, чорнота проступає крізь шар позолот. Непомітно павуття вдихаєш […]...
28. Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
29. Павло Мовчан – “Шум вітру згасав… то спалахував зримо…” Шум вітру згасав… то спалахував зримо, то ніби зазубрини лісу рівняв, то наче чіплявся повісмами диму за вістря ялини і стовбур хитав… Я в паузах […]...
30. Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу…” Я віддирав себе від світу: кровоточив і зір, і слух, і обпікав все тіло вітер, ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: […]...
31. Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І […]...
32. Павло Мовчан – “Зелений луг, веселий пух…” Зелений луг, веселий пух і біла конюшина. І котиться луна за пруг – вишнева намистина. Не наступай на трійчаки, на ці рослини щирі – з-під […]...
33. Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
34. Павло Мовчан – “Понаджені летять на теплівщину…” Понаджені летять на теплівщину, відмахуючи обрій хилиткий: і що не мах, то далі батьківщина, і що не птах, то крик на всі боки. І назирцем […]...
35. Павло Мовчан – Гравюри Георгія Якутовича 1. Сутінь фарби розмиває, сполучає з криком тінь і вплітає вовчу зграю в чагарі густим-густі. Ось вони: летять жарини, пропікаючи наскрізь м’якуш зваляної днини: капле […]...
36. Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, і горобина, вибухнувши жарко, аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – так ніби сонце […]...
37. Павло Мовчан – На узвороті, або криниця Іллі Турчиновського Турчиновський Ілля Михайлович (30. VII. 1695 – р. см. невід.) – один з представників мандрівних дяків. Народився в с. Березині (тепер Переяслав-Хмельницького р-ну) в родині […]...
38. Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, дерева, світлі, мовчазні, і щедро роздають багатства сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – хай капле золото й бурштин… […]...
39. Павло Мовчан – Меч та шолом (З циклу “Музейні експонати”) Нахилитались під вікном березові сережки – збіга по стовбуру вапно, і білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, не перекреслять води […]...
40. Павло Мовчан – Дводільність Однодільний і світ – так чому в роздвоєнстві дні минають, між долонями сосна нестримно росте, захват криком вуста розтискає – затікає повітря густе?.. Так навіщо […]...