Павло Мовчан – На латці – латка

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
2. Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, не помічаю, бо не хочу, хоч розторочують мою плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю затягся вузол заполочний. […]...
3. Павло Мовчан – “Край тіні власної ти, матінко, сидиш…” Край тіні власної ти, матінко, сидиш, покрай життя, покрай своєї долі, і зеленіє в затінку спориш, і високо тобі, як на престолі. І все ти […]...
4. Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
5. Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...
6. Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля розширила очам роздолля, і тану я, мов грудка солі, – вітри гуляють подовколлям: роздмухують, розносять нас, щоб запліднить біжучий час… […]...
7. Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні і видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні хитають скрушно:- Вона п’яна…- Як порошинку, на руках несу тебе й боюся вітру, […]...
8. Павло Мовчан – Пам’яті Василя Шукшина З землі повстале в землю повертає, та дух кріпить надія вікова: безсмертні всі, і згину нам немає, немає, друже, бо живі слова. Нам легко так […]...
9. Павло Мовчан – В стручкові гороху І занімів, немов прозрів нарешті, наваживсь зазирнути у прийдешнє, де все хистке, непевне, як вві сні: моє життя було чужим мені, бо я на мить […]...
10. Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
11. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, вічне […]...
12. Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) Як пам’ять відбілить і кров свою очистить?.. Порошиться блакить на Дерево безлисте. І тріщина вузька – то й сніг не западає. А […]...
13. Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, аби […]...
14. Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, тверда моя рука торкнулась твого тіла і зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив душі святу основу?.. […]...
15. Павло Мовчан – Карбування на міді Немов прилестився, прижився до світу білого й забув, що загостився, забарився, про час забув і воротьбу. На учтах юності сп’янілий, життя палив, не пам’ятав, що […]...
16. Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні…” Оливи срібний лист і хвилі білопінні спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, тверда земна кора, і шлях крутий на […]...
17. Павло Мовчан – “Плоттю власною простір промірявши…” Плоттю власною простір промірявши, наче та гусінь, шовк повітря всотавши, формуючись в русі, під грудьми проповзли мандрівничі шляхи, шкіру тнув – обтинав молодий небосхил. Але […]...
18. Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
19. Павло Мовчан – Лічба Многовмістима ця лічба все зрахувала: дати, роки і розіклала на губах минувшину на “доти” й “доки”. Розкинеш руки – ось який цей світ, цей простір, […]...
20. Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: тне воду золочена криця – лягає покосом не хвиля, а жар, літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! […]...
21. Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
22. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
23. Павло Мовчан – Зустріч у полі (З циклу “Відлуння війни”) О. Каркищенку Стоїть вінценосна суха бугила, зберігши минуле величчя. І тінь часовказна на весну текла – прозора, студена, кринична… – Нічого,- […]...
24. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
25. Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах […]...
26. Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
27. Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене…”) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – невипита смерть нахолола […]...
28. Павло Мовчан – Глибини Владар глибин, розгалузивши води й коріння, перевертає каміння, згладжує впадистий слід, сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління, і замикає падінням політ… Пахнуть живицею пальці, […]...
29. Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень на повсті густішає, ширша щодня, крильми одкидав перелітний метелик, немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна […]...
30. Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І […]...
31. Павло Мовчан – “Тебе ліпили протяги в степу…” Тебе ліпили протяги в степу, дух облягала трав’яна сорочка, видющою відчувши плоть сліпу, ти розірвала кокон сповиточка… Мороз торкнувся лезами зіниць і під лекало темряву […]...
32. Павло Мовчан – Задавнений голос Рот, закоркований землею, вже не звелить іти вперед, прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й гудзі металеві вглибають в землю для прикмет. Хто в час був […]...
33. Павло Мовчан – Дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, успадковану з ночі – цей скарб над скарби; як і ти, я стою нищуном коло тину і стискаю у жмені […]...
34. Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
35. Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних…” О свято снігів всевидющих, дзеркальних, глухих, сповивальних, твердих і сипких: налицина блазня з обличчям печальним, весільна сорочка, пошита з луски. Прилипли долоні до білих полотен, […]...
36. Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
37. Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
38. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря…”) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: примарна тривалість ошукує нас, в природі немає, немає повторень, все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, […]...
39. Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
40. Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, обертаю і попіл мирянам на сіль, […]...