– Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! –
По складах переносимо власні ймення на той бік,
де іскри святкують свою нетривалість,
блукаючий дим назустріч підводиться тихо,
високе полум’я, високий дим, і ми високі.
Сягаємо один одного і рівність свою відчуваємо
з березовим вітром,
що носить пригорщу солов’їв і не знає,
де їх посіять…
Рівна земля під ногами – видно за обрій.
Рівна дорога кінцями на обіч:
підеш ліворуч – знайдеш відлуння,
праворуч підеш – мовчазний камінь,
але всюди-усюди знаки на твою присутність,
бо всюди з тобою простір…
І всюди крилом ти відділений від неба.
– Еге-гей! –
Змикаєш губи, і стільки в тобі тих слів, стільки
неназваної радості,
що пальцем виводиш її на глині, гострієм на камені,
вогнем на бересті…
– Гей! – І клич даленіє до крапки.
– О-ой! – в стрілу розгортається вигук,
а поміж тими крапками – стільки можливостей захвату,
така вірогідність бути променем,
що ділиш простір на “все” й “порожнечу”
і швидше вигадуєш слово “сумнів”…
Гасиш багаття, заповзаєш в спальник
і думаєш наостанку,
що треба перевірить перемет на світанку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, і пасмугами пишеться тепло на всій рухливій і незмінній площі, де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини […]...
- Павло Мовчан – “І сонях гнеться, і землю гне на осінь…” І сонях гнеться, і землю гне на осінь, І синій голос висне, мов крило, Що раптом над Просонням простяглось І протягло золочені покоси. – Не […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...
- Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
- Павло Мовчан – Біля братської могили Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви і, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, бо, як і ти, уздріли провали чорні […]...
- Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
- Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки…” Біля очей, на дотик пучки, на довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали в лусковинні віддзеркалень: д е с ь, як висохла роса, щ о с ь, як звук у небесах, і к о […]...
- Павло Мовчан – Тяжіння Приручений вітер слухняно зі мною ішов через степ, куйовдив волосся уже не густе і слід замітав – лишався хвилястий пісок, – лише б не запікся […]...
- Павло Мовчан – “Плоттю власною простір промірявши…” Плоттю власною простір промірявши, наче та гусінь, шовк повітря всотавши, формуючись в русі, під грудьми проповзли мандрівничі шляхи, шкіру тнув – обтинав молодий небосхил. Але […]...
- Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, перетрушуємо в долонях попіл, розтираємо витухлі геть вуглини: а що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще […]...
- Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку…” Нотується вся радість на листку, а на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, а все лихе карбується на камені. Все […]...
- Павло Мовчан – “Промінь розщеплює зруб і вино каламутить…” Промінь розщеплює зруб і вино каламутить, вузить зіниці, жолобить лице. Думка глибока, добувшись до суті, хрестики ставить твердим олівцем. Тріщина вуст вже давно кровоточить., ящірка […]...
- Павло Мовчан – Нитка Одна – на стільки літ! Один, та я не знаю… Зав’язується світ – і ні кінця, ні краю протяжності його, і вузол цей єдиний, єдиний […]...
- Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – Наприклад, дерево Дуб-небодержець взеленив повітря і наслухає, як кружеля земля на корені. Чи ж під стопою рухається й світ? І по слідах народжується камінь? …Ой ти, любий-перебірничку, […]...
- Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
- Павло Мовчан – До зірки До неба я очі підвів, зірчину-мачину набачив; промінчик, як волос, дзвенів, і звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах мінилась, мов небо, рожево. І простір […]...
- Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть…” Громадяться віки і на свідомість тиснуть, мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, і ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Павло Мовчан – Заміс …Знову копаємо в глинищі глину. Жили солом’яні зв’яжуть заміс… – Хата для кого? – Буде для сина…- В колію грузне вантажений віз. Глина мастка обжовтила […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Павло Мовчан – Рука Тільки й видно було, що руку, а за нею не розпізнати імені, ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка долоня, ширша за світ. Гойдати […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь і, поторкаючи руками, гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, що швидко крутяться віками, нічого угадать не […]...
- Павло Мовчан – Заново слово Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – Початки (“Ваготіти вітрові…”) Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський – О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош! О бедное твое весиле! Іван Вишенський Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний, від зуроків […]...
- Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні…” Рійба комарів в надвечірнім промінні ізнов обіцяла днину погожу, і час мовби був віковічним, незмінним і вимагав хіба що продовжень. Навіть в канаві синя крижина, […]...
- Павло Мовчан – “Я берег побачив на спаді туману…” Я берег побачив на спаді туману, зозулю почув, що кувала свій жаль, відчув, як поволеньки літечко тане, збагнув, як поволі снується печаль. Я поклик почув, […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
- Павло Мовчан – “Стук молотка, наповнюючи звори…” Стук молотка, наповнюючи звори, проріджував повітря непрозоре. Вкривали хату бляхою лункою, і бився звук об двері головою. Заслуханий у ритм одноманітний, кивав ти головою ледь […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, щілясті шелестять очерети, замість води снує в струмочку голка – на той бік літа нам не перейти… І кінь сумний […]...
- Павло Мовчан – “Медова розкіш тих чекань…” Медова розкіш тих чекань, як суцвіть заіскриться, як сніжна бджілка з трепетань злама прозорі крильця. Уже розквітини пахкі вляглися в зір барвисто, і солод рясно […]...
- Павло Мовчан – Кульова блискавка Німий сурмач на постаменті відпровіщав нову добу, отвердли звивини цементні, і він мелодію забув. Хоч притискав до губ щосили свою облуплену сурму, та тільки бульбашки […]...
- Павло Мовчан – “Спогади викреслив, імені зрікся…” Спогади викреслив, імені зрікся… Не впізнавай мене – це вже не я… Наче образу, забув я весь вік свій. І не пристане вдруге ім’я… Не […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, стерте чи забуте, березень минувся чи прожився лютий? Зменшується […]...
- Павло Мовчан – “В голосі вітру вчувалися зміни…” В голосі вітру вчувалися зміни, ніби напнулось товсте полотно: падали мури, рушились стіни, і вивільнялось з лушпиння зерно. Псалми почув був провіяним слухом, ніби хтось […]...