Павло Мовчан – Бакенщик

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Правобіч гляну та й побачу…” Правобіч гляну та й побачу, як тонкосльозо скрипка плаче над згаслим соняхом в степу і як ступає тінь незряча за скрипалем стопа в стопу. Він, […]...
2. Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
3. Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку…” Ти світиш в ніч лунку тонким осколком скельця і носиш в кулачку пташине ніжне серце. Я знав твої меди, дзвінкі твої відерця, і коряком водив […]...
4. Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, […]...
5. Дмитро Павличко – “Зачах, згорів я до основ…” Зачах, згорів я до основ, Та знов іде хвилина дива, Коли підкріплюється знов Душа голодна і жаждива. Це ти даєш мені життя, Це ти від […]...
6. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
7. Кацай Олексій – На лицях зморшки На лицях зморшки, мов промоїни на глині під зливою часів з надгалактичних хмар, куди ми, грішні й безневинні, здіймаємо життя свого тягар. По колу котиться […]...
8. Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає крізь повсть стару і бруд, на глибині ховає окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, ллє струмені зелені у жмені – для пиття. […]...
9. Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні…” Рійба комарів в надвечірнім промінні ізнов обіцяла днину погожу, і час мовби був віковічним, незмінним і вимагав хіба що продовжень. Навіть в канаві синя крижина, […]...
10. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
11. Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, єдиний світ, який ти іменуєш; збігається в єдине почуття любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч […]...
12. Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…” За цим Дніпром – є ще Дніпро… За обрієм – моря в три води, а за народом – є народ, а за народами – народи… […]...
13. Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене…”) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – невипита смерть нахолола […]...
14. Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий…” А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, мов запевняв: хто слуха, той щасливий, бо нуриться свідомість у глибінь, де, мов листок, […]...
15. Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...
16. Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
17. Павло Мовчан – “Повертаюсь і я. І ніхто не затрима…” Повертаюсь і я. І ніхто не затрима. Озирається світ на моє вороття: рівнозначне скресанню – воно ледве зриме, додається снаги – прибуває пиття. Покрапли… похвилинно, […]...
18. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
19. Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
20. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
21. Павло Мовчан – Дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, аби здійснитися життям; та розминулись – і по колу і досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов […]...
22. Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, чорно маха – обтина за стропою стропу… […]...
23. Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
24. Павло Мовчан – Вечірнє Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах моїх німих махаоном крик […]...
25. Павло Мовчан – Сніг (З циклу “Іменники”) Порідшав сніг. Крізь білу тканину враз проступили нечіткі хатки, зіщулені селянки і білі верби хилиткі. Кого вони чекали з ночі, що побіліли, […]...
26. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, не промовляють – шовк прядуть, вуста-меди, вуста-гріховні, їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, коли почую мови шовк, і шелестить […]...
27. Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
28. Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
29. Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах […]...
30. Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
31. Павло Мовчан – Евакуація Був день, що ні змісту йому, ані форми, зрівнялась з землею розбита платформа, і потяг розмивчатий парою жбухав, колеса гриміли об рейки над вухом. На […]...
32. Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – до глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет підструганий, і на […]...
33. Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
34. Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
35. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
36. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, зневажений від всіх сніг ще білів як міг, і колесо дзвінке мережило дорогу, якою вовни жмут в чотири лапи біг. […]...
37. Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
38. Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
39. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
40. Павло Мовчан – Мікеланджело Ну що йому та різьблена печаль, студений мрамур, як вода в криниці, вилискує, цямрований в очах, овально входить в здвоєні зіниці. …Стегно. Коліно. Випукле плече. […]...