Павло Мовчан – Рафаель. Мадонна Конестабіле

(З циклу “Музейні експонати”)

Художнику Володимиру Пасивенку

В мушлі лона твого зав’язалась перлина,
ой не зрань її світлом, що гостро тече,
і, губами стискаючи світлу жарину,
легше дихай, бо сизь у нутро затече.
– Аве, жінко гріха! Споневажена небом,
Ти освячена тільки життям у житті.
Через лійки очей, що обернені в себе,
соломини летять золотим золоті.
– Аве, жінко гріха! Заплелась у колиску
виноградна лоза, колихальна струна.
Шлях волхви почали, бо іти їм неблизько, –
вже у небі наключилась зірка дрібна…
Шиє прошву ручай по подолі сорочки,
голка болю пливе – порина в полотні…
– О мій сину святий, колихайсь в колосочку,
бо попереду ждуть тебе муки сумні.
Вже розверзлась гора черепаша, висока,
її хрест поснував коренищем густим…
-О перлино, розмийсь у мені кровотоком –
гострий промінь націлений ген з висоти.
Через степ вже ідуть пастухи благовісні,
щоб воздати дари і коліна схилить…
– О кровинко моя, тобі в жилах вже тісно,
я б воліла тебе у сльозі розчинить…
Проте стукіт вже чути – скригочуть ворота,
заступають у двір рахувальники душ…
– Ти чому не спороджуєш сина, ніщото?
Треба кесарю воїв! – кричать обіуш.
І пішли… Але крик ще відлунював довго
в тонкогорлих корчагах і бивсь об поріг…
А за ними тяглась височезна дорога,
що раптово в’язалась вузлом угорі.
– Аве, жінко сумна! Бо ти знаєш всі строки.
Ти всім долі кладеш, визначаєш талан.
З твого лона зросли і кати, і пророки,
як росте із землі і пшениця, й бур’ян…
Все ти знаєш про нас ще до наших народин:
кого скіпетр чека, а кого розіпнуть…
Йдуть волхви-пастухи з півдня, півночі, сходу
і іржаві цвяхи на дарунок несуть.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 3,25 out of 5)
Павло Мовчан – Рафаель. Мадонна Конестабіле вірш.