Павло Мовчан – По цей бік осені📚 вірш

Запевненням, хмільною спіллю
лунає сюркіт від стерні –
яке безмежжя для дозвілля,
які медоточиві дні!
Що навіть долі не картаю,
не нарікаю, а живу
попід парканом коло “раю”,
в соснову шпарку зазираю,
вже бачу осінь, кропиву…
Колеса куряви нагорнуть,
роса остудить, дощ приб’є.
Які по цей бік ночі чорні,
по цей бік – лишенько моє!
По цей бік в мене ані даху,
ані вікна, ані дверей,
за пазухою лиш комаха
та сплюснуте гніздо старе.
А що ж по той бік за парканом:
земля згорбатіла, хрести…
Там, наче масло, свічка тане
від глухоти, від сумоти…

Тільки погляд мій ниткою диму
в шпарку протяг витягує геть.
І таке там безмежжя незриме,
що ще глибше вкорінюєш твердь.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)

Схожі вірші:

Павло Мовчан – На перевалі осені Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям. Холонуче слово голову студить і клонить. Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти, тільки ж назустріч – листя червоне. Обрій важкий, наче […]...

Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, понад водою голубою ширяв уже пожухлий лист і застив літо сам собою. Вода засмучена була, бо скаламучена дощами; в ній мокло […]...

Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний…” Посланче осені, день многодарний, з просині дивишся поглядом карим: в річці глибокій світиться свічка, в нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – […]...

Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...

Микола Вінграновський – Морської осені Стоїть голубою журбою Осінь морська голуба, І моря бентежна плавба З моєю злилася ходою. І ясно далеко мені, І морю далеко ясно, Бо радісно нам […]...

Микола Вінграновський – Ліс в осені стояв Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр. Смолою синьою перекипало літо, І дихала земля з прив’ялених люцерн, Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто, Дивився вовком, […]...

Павло Мовчан – Знесилені хрести Всім прихисток давав у зубожілім тілі, та поділить тепла тілесного не міг… І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим… Слухняно собі жив – не вибирав […]...

Павло Мовчан – “Дорого, доріженько з отчого краю…” Дорого, доріженько з отчого краю, завіяна снігом, що й сліду немає… Торохнеш бідою, зведешся стовпом, зітхнеш під п’ятою скрипучим мостом. Домівко далека в улогах снігів, […]...

Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...

Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. […]...

Павло Мовчан – “Мов на наріжнику святині…” Мов на наріжнику святині, стояв нетямкуватий сніг на камені – чекав хвилини, щоб впасти сатані до ніг. Його ніхто вже не підтрима, крил не підставить, […]...

Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...

Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод вганявсь під нігті, кров студив, […]...

Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...

Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – до глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет підструганий, і на […]...

Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, і пада з крила на крило споловілий лелека: хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, […]...

Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...

Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...

Павло Мовчан – “Місце те передбачалось…” Місце те передбачалось аби утвердилась твоя вага тілесна що відокремлюється від повітря і падає щодня на землю і болем вишукує місце аби пристосувати її до […]...

Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...

Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...

Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...

Володимир Сосюра – Вже осені кругом передчуття Вже осені кругом передчуття… І павутиння срібно простяглося між саду віт. Упавши в небуття, пожовклий лист торкнув моє волосся, Немов шепнув: “Забудь, забудь про все, […]...

Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору…” Крилом балкона піднятий угору ширяв над тілом захмелілий дух. Магнітна прірва, де ряхтіли зорі, вповільнивши, остуджувала рух. Яке сирітство, несумірне з світом! Яке зухвальство розумом […]...

Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, і куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, […]...

Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...

Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, і жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла і вруна […]...

Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага, пив захлинно […]...

Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем…” Від роздалля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага; пив захлинно […]...

Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...

Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...

Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...

Павло Мовчан – “Над кругом світовим…” Над кругом світовим, над степом самосійним – летить пилок, летить, запліднюючи час, щоб ми жили життям рослинним та подвійним, щоб до землі коріння прикоренило нас. […]...

Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, де все доцільно-чинне, небарвиться, линя оздоблення рослинне; і сиплеться тинька, і пада позолота, і пишнота зника, мов увійшла скорбота, – і […]...

Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, і спис, […]...

Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...

Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...

Павло Мовчан – “І цвяхів побільшало в світі…” І цвяхів побільшало в світі, і рук стало більше, та відливаються в форми бетонні хрести. Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші не відчувають […]...

Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, і пасмугами пишеться тепло на всій рухливій і незмінній площі, де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини […]...

Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, і вибухли соняхи – у далині, і певність на Вічність вода засвітила у нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді […]...