1.
На вітрові сад просвітлів
і сплеснув раптово листками,
немов після довгих дощів
прийшов він нарешті до тями.
І пам’ять збудилась зі сну
і щось пригадала далеке:
і річку в безмежжі сумну,
плавбу із “варягів у греки”.
2.
І зринули довбані бряклі дуби,
на вітрі туге лопотіло вітрило,
крізь очі снувався і плин голубий,
і мед, що точився з барила…
І плин визначав семиденну ходу,
і очі тонули в блакиті.
І чайки ловили пшоно на льоту,
життєві були береги не розмиті…
Та гупнуло яблуко, голос збудивсь:
– Як рясно їх нині вродило…-
Я раптом побачив, як падає вниз
пошарпане давнє вітрило.
І чути було стук важких крапелин,
мов спогад ураз рознизався…
Ось вікна. Ось сад. Ось пощерблений тин.
Ось час, що в плоди пов’язався…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Марта Тарнавська – Після дощу Вночі був дощ – дзвінкий, мов радість, дощ. (Дощі такі бувають навесні!) Він змив зиму з міських камінних площ, очистив пам’ять від кошмару снів. Ах, […]...
- Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – гуконути нікого не можу – глухота подовкіл зловорожа. […]...
- Павло Мовчан – “Він сам непрохано з’явився…” Він сам непрохано з’явився і окулярами забликав, смішок обценьками світився, точився голос під’язикий: – Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха… Хто ж є на світі без гріха?..- Сміх […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне…” Вода спалахнута не гасне, узявшись золотим льодком, і чайка падає шугаста з-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. […]...
- Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
- Павло Глазовий – Після авансу Чоловік аванс одержав, здибався з дружком Та добряче й причастився просто під ларком. І, п’янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим, Почвалав у дитсадочок […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
- Павло Мовчан – “Не розмежовані вітрами…” Не розмежовані вітрами, сплелись дерева понад нами. Дрімотно голуб туркотів в гущавині на самоті, і соломинки золоті ламались в’яло під ногами. Криничні погуки зозуль кропились […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Павло Мовчан – Дно великої біди Все глибше входить ліс зазубринами в воду, і шелест листв’яний занурюється вглиб ріки, де залягли важкі скарби на споді, де схованку знайшли рухомі злитки риб. […]...
- Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
- Казімєра Іллаковічувна – На дощу завішені нитці (в перекладі Марти Тарнавської) Kazimiera I??akowicz? wna Zawieszone na nitce deszczu (Niczym si? nie mog? pochwali?…) Чим можу хвалитися далі, крім слів, що у вірша скритці: округлі жалю коралі […]...
- Павло Мовчан – “Чому нам радісно буває…” Чому нам радісно буває, з дороги збившись, заблукать, і крикнуть радісно з одчаю? Яка це справді благодать – прийнявши в очі неба холод, за рухом […]...
- Павло Мовчан – “По сліду каменем котила…” По сліду каменем котила, піском кропила, де ступну, моя насущнице, немила, у гніві я не обернусь… Долоні багнуть відлетіти, обернена душа назад, де замикають сині […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, не відгороджуйсь іменем від світу, не змінюй хутко мінуси на плюс і не вважай, що стежка – то […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
- Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця Познайомився з лісом, травою, грозою, І на лапах моїх доцвітає весна. Походив по снігах, понапивався водою, Понаслухав рушниць – їм немає числа. Вийшла з дому […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…” Я йду у час, а ти йдеш в позачасся з лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і […]...
- Павло Мовчан – “Вислизає із горла розслаблений звук…” Вислизає із горла розслаблений звук, прилипає до пальців струна-волосина. Все, чого не торкнешся, жадає сполук, розкрадає тебе по краплині. Не питаю “навіщо”, питаю “чому”, відчуваючи […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – Дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, успадковану з ночі – цей скарб над скарби; як і ти, я стою нищуном коло тину і стискаю у жмені […]...
- Микола Хвильовий – Після громовиці Ох, нарешті!. Прокотилась!. Гармати грому вдалечінь, Нема хмарин важкого тіла, І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь… І тільки іноді бабриськи Від блискавок-жарин По обрію там […]...
- Павло Мовчан – Гостина Добросте шляху – ти ж додому, повняться спіллю відра в криниці, солодко буде у погостівці. Виросте стіл, як чотири осичини. Стіни обступлять, цибулею ввінчані, Матінко […]...
- Павло Мовчан – Лічба Многовмістима ця лічба все зрахувала: дати, роки і розіклала на губах минувшину на “доти” й “доки”. Розкинеш руки – ось який цей світ, цей простір, […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…” На дзеркало води вже дише сизо холод, розмивчасто тремтять углиблі береги, і високо росте туману мур навколо, і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, […]...
- Дмитро Павличко – “Та мить, яка надходить після болю…” Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого, – ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляче серце надломить. Надламане, […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – Серпневе В пониззі, ген, вогні жаріють, аж золотіють береги, легкі підпалини чорніють на хмарах ніжно-голубих. Легкавий дух переймом з яру іде поволеньки на схід, де засвітився […]...
- Павло Мовчан – Система виміру Прикметливий, ласкавий, обдарований твій погляд вабив, свіжоустий спів наповнений був світлом негріховним і линув голос, звільнений від слів. О посестро, скитальнице боляща, не розминулись ми, […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую…” Облудними словами заличкую життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою…” Кропив’яним серпом, джерельною водою мізинчика урізав – закапала роса, і голосом, поділеним надвоє, гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, […]...
- Вірш Ліни Костенко – Після дощів смарагдова діброва Після дощів смарагдова діброва, на білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова далекий обрій пензликом торка. Лежить городів гарбузова Мекка. У тихе небо […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води…” Сріблясті ланцюжки води звисали з стріх і дзеленчали, і тупо блимала лопата в кутку сіней. Ручай калюжив через двір і важко, майже неможливо, було робить […]...
- Павло Мовчан – Кульова блискавка Німий сурмач на постаменті відпровіщав нову добу, отвердли звивини цементні, і він мелодію забув. Хоч притискав до губ щосили свою облуплену сурму, та тільки бульбашки […]...