Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна,
зменшилась в зрості постать самотня в степу.
Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить,
чорно маха – обтина за стропою стропу…
Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий:
звідки ці звуки течуть, як вода з джерела?
Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим
простір розсовує, і порошить тінь від крила?
В тебе за спиною лантух, а в ньому полова,
глибшає крок – лантух обтяжує щось…
Прийдеш додому і виб’єш ціпилном грабовим
жменю пашниці на посівання у лютий мороз.
І заклякаєш раптово, чуб піднімає шапчину,
лантух ворушиться, ніби у ньому – а хай йому біс!
Серце проткнула голка циганська крізь спину,
клунок розшморгуєш квапно – що ж ти важенного ніс?
Лишенько! В з’їдинах житніх – що за дрібнота? –
мишка-полівка від холоду дрібно тремтить,
руку простяг, і вона в рукавчаті ворота
шаснула – в пазусі аж коло серця мовчить…
Ти повертався додому під ніч новорічну,
збившись з дороги, йшов та ішов навмання,
сніг затверділий холонув, і вабила вічність,
серце ж тоді зігрівало дрібне мишеня.
І доплуганився ти на світанні до хати,
вибивсь із сил, але клунок важкий доволік,
щедро з порога засіяв половою матір
і провалився у сон, щоб проспати весь рік.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Леся Українка – Спогад з Євпаторії Море стелиться чорним, важким оксамитом, небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
- Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
- Павло Мовчан – Пожовкла дитяча фотокартка (З циклу “Фотокартки”) В безмежних пухнечах затишно, уліжно, розірвано обрію кільця річні, і дихає холод хвилястий невстіжно – нема де сховатись малому мені. Цей ватяний […]...
- Павло Мовчан – Співвідношення Мало, мало, ой мало життя, аби втішити всіх і розрадить, перейнятись до всіх співчуттям, по голівці кульбабу погладить. Мало рук, мало серця мені обійняти, любов’ю […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” У передвіщеннях мені являлись образи сумні: то наче скачу на коні і нагло падаю додолу – одна нога ще в стремені, а голова скородить поле. […]...
- Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – Балада про Івана однорукого Дощі оновлення на древню ораницю, і пам’ять сонця у вузлах пшениці, і щедрий зір – на сховки, на притулки – світ осягає, нібито шкатулку. Там […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Мозолевський Борис – Спогад про трьох запізнілих купальниць В Одесі, Біля найблакитнішого Чорного моря, Де юність моя відспівала матроська, В Одесі, Де знову мене зустрічала Моя космічна рідня, На березі моря Я обійняв […]...
- Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
- Павло Мовчан – “Нитки промінні гай сплітають…” Нитки промінні гай сплітають, зі світлом погляд твій ріднять, пташки зникати відлітають, аж крила спалені димлять… Розбризкують себе по краплі в димучу далеч весняну. Трава […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Микола Вінграновський – Спогад про війну Сумні без батька двоє діток цих. На пагорбах, на вицвілім стернищі Одне пасе козу, друге пасе корову, А мати із сапою день при дні На […]...
- Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
- Микола Вінграновський – Народе мій! Народе мій! Поки ще небо Лягає на ніч у Дніпро – Я на сторожі коло тебе Поставлю атом і добро; І стану сам біля колиски […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Павло Глазовий – Мученик науки Повернувся першокласник із занять додому. Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому. – Що з тобою, мій синочку? – засміялась мати. – Та невже […]...
- Павло Мовчан – Надмір Яке строкате пір’я в пташки, – зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й […]...
- Павло Мовчан – Дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; у ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, єднаючи повітрям усяк сущих, даруючи неспокій, супокій усякому по висоті надій, […]...
- Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…” Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь в талих водах, на скибах рахманних. Був і степом, і полем колись, величався життям дерев’яним. І на пам’яті вже ні […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, стерте чи забуте, березень минувся чи прожився лютий? Зменшується […]...
- Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, […]...
- Павло Мовчан – До життя Прихилля серця, мови любота, – з твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, я маю все, і навіть гіркота, щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі…” Прозрівши в любові, із сувертка ночі читали ми сни нереально-пророчі: змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Руданський Степан – Ой чому ти не літаєш Ой чому ти не літаєш, Орле сивокрилий? Ой чому ти не гуляєш, Хлопче чорнобривий? Ой рад би я політати – Туман налягає; Ой рад и […]...