Мідь тоншає, шерхльована вітрами,
широкий звук летить над головами,
що ледве й чуть, як цвяхи золоті
пришпилюють розковзані путі –
гаснуть в покорі крила прозорі…
Вгору,
ой вгору
лине пташина зелена,
в дзьобі у неї жарина із клена;
просто, ой просто стискається простір –
іскра летюча у високості.
Полум’ям чистим спахне, як воскресне,
висвітить все на землі доброчесне,
жаром засипле впадисті жмені,
золота буде повні кишені, –
скарбу, який ти зібрав, не злічити,
як не скарбуй, та не стане на квити –
все розкладе час у мить заспокою –
чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?
Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні –
жаром сльозини чи холодом скроні?
Менші та й менші кожного разу видатки,
більшає борг, що дістався у спадки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Листопад (триптих) 1. Ранок Ще червінь вітром не розмита, і дійсне в обрисах лежить, і золота галузка жита благословля біжучу мить. Зійшовши з самого вершечка стрімкого дерева […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Подвійна експозиція Бентежачи тремтить з-поза повітря все снується і випинає слух дугою немов стосується це ще к о г о с ь в мені безособового але ні […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, ти все, що бачив, те і брав: від ваготи аж ноги грузли, зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? […]...
- Павло Мовчан – Компенсації Горить на вітрі жаром калина край вікна, крізь ополонку в хмарах – блакитна глибина просвічує, як очі у неньки на лиці. Повітря аж струмкоче – […]...
- Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
- Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, зеленіє вода, від тепла зеленіє вона чи […]...
- Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, і жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла і вруна […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
- Павло Мовчан – Заміс …Знову копаємо в глинищі глину. Жили солом’яні зв’яжуть заміс… – Хата для кого? – Буде для сина…- В колію грузне вантажений віз. Глина мастка обжовтила […]...
- Павло Мовчан – “Покружляв білий лебідь…” Покружляв білий лебідь, у небі розтанув, Затягнулося смутком затоки свічадо. Може, лебідь той був молодим листопадом, Може, він не розтанув, а просто зів’янув. Просто ніколи […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
- Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
- Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих схвильовану плоть за хвилину озвучить; і ніч насолоди, спожита поволі, розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, заносячись […]...
- Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх зостались від нічних колон, вода, розмлоєна ліниво, у берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками одудкуватий очерет, тінь плуталася під ногами і […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: тне воду золочена криця – лягає покосом не хвиля, а жар, літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! […]...
- Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
- Павло Мовчан – Невже ж навіки? Схлинання співу калинового, спливання крові в золоте, кричання зручене з тривогою: щось в святі чиниться не те… Римується вже відчай з вічністю, у горлі крик […]...
- Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна…” Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, за голосом – хуртечна пелена, за скрипкою – струна, як […]...
- Павло Мовчан – “День риштований шелестом лісу…” День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Травень Хай місяць цей буде в переліку першим для справ започатих, сподіваних звершень, для того, що буде за нашим велінням на землях відвічних при вічних стремліннях. […]...
- Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...
- Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
- Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, насіння слів і захвату пилок на висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, щоб ми, […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Павло Мовчан – Т. Г. Шевченко перед пам’ятником Миколі І Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен, синіє грань води, що імені збулась, і зерна вільхові із білої полови насіялись у зморшках гранітного чола… Насіялось […]...
- Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась…” Ця радість легка, ще й сама прозвістилась, в простертих руках заломилась у крила: і видно уже, як з розбитих шибок випурхує щось на подобу пташок… […]...
- Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...
- Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері…” Непроникальний світ не розчиняє двері: гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, лиш сухо шелестять дерева костопері, повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна […]...
- Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу…” Вивітрюється темрява із лугу, зволожений світлішає пісок, проводить риску по край неба вугіль, відтворюючи птичий голосок… Ніч слабшає, мина пітьми свавілля, розлазяться липучі ланцюги, кінчається […]...