Збігає життя, проходять і дні спотикальні.
Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь,
байдужий до часу, глухий саморослий,
укотре, укотре об нього душа спотикається боса…
На ньому чи з нього підносився погляд далекий,
білились полотна, і сніг спочивав, мов лелека.
На ньому вода полишала глибокі позначки
і долю свою сполучала з минулим завбачно.
Безсмертя своє покладали на тебе були можновладці,
кайлом карбували чоло відчайдухи, завзятці…
Та камінь є каменем – випорскує іскра нерідко,
бо пам’ять її закликає у свідки.
А іскра ж, обтяжена простором, гине миттєво,
і з’яву життєву надовго затягує мрево.
І камінь горбатий, сукупивши стільки терпіння,
мов улик, гуде, вже близький до прозріння.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Ремінісценції Круг містечка Берестечка на чотири милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили. Т. Г. Шевченко 1. Під листям калиновим спить товариство, і кобза вилунює лоном […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
- Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, хоч прохолов, та смертно дише… скрізь хилитається полин і гіркоту свою колише у жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь і, поторкаючи руками, гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, що швидко крутяться віками, нічого угадать не […]...
- Павло Мовчан – Земні дарунки В безтурботному дозвіллі день проходить… і життя… Райські яблука дозрілі рвеш без страху-каяття. Знехотя губами ловиш ягід китицю вабку і напоєм яблуковим (що в тоненькому […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав…” Прорізався промінь і даль розпечатав: кругліють на пагорбі сірі ягнята, і стежка невмітно повзе до воріт, де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, […]...
- Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно…” З поля днів, уві сні, що наснився давно, у халявах приносила мати зерно, і, роззувшись, струсивши його на рядно, по зернинці, мов дні, рахувала: – […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…” Я йду у час, а ти йдеш в позачасся з лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Павло Мовчан – Слухаючи музику Максима Березовського 1. Приголомшливий промінь стрімко в темряву прорвавсь і, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом згас… Темрява – яка широка! Скільки натекло смоли? Западаєшся в неспокій, […]...
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, схолонають ліси, і листочок листка доганяє, і повзуча трава завмирає, наїживши спину, щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Початки (“Сухі галузки непомітно…”) Академіку Б. О. Рибакову Сухі галузки непомітно на вітрі граб горбатий ронить, колінкуватий звук із гаю вибігає, а на угрівку вже зеленіє голосно мишій торішній… […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості…” В отчій ласкавості сонечко гріє, просто з цікавості хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – дні непочаті видно з порогу. Видно та й видко, мов […]...
- Павло Мовчан – “По сліду каменем котила…” По сліду каменем котила, піском кропила, де ступну, моя насущнице, немила, у гніві я не обернусь… Долоні багнуть відлетіти, обернена душа назад, де замикають сині […]...
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
- Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…” Оце обличчя у вітрині належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – в стручечку губ ні квасолини… Бо […]...
- Павло Мовчан – Життєва гора – Здрастуй, мовчання! – гору помацав рукою, – чом не минаєш мене стороною? Горо-затуло, з твоєї вершини дух оглядає світ соколино. Іскру викрешую із серцевини, […]...
- Павло Мовчан – “М’якшає серце, як віск…” М’якшає серце, як віск. Підвечірок. Промінь останній лягає на згірок, ніжно взолочує радісні вруна, перебираючи їх, наче струни. Шелест вологий, пряжа шовкова, тчеться весна на […]...
- Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
- Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Олесь Гончар – Спека в горах Батьківщино, для нас підійми Чорну хмару далеку. На безводді потріскались ми, Ніби камінь у спеку. Батьківщино, здалека пошли, Нам терпіння й відваги. Потемніли твої соколи […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні…” Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, з якої світу білого не видно: навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла […]...
- Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, зневажений від всіх сніг ще білів як міг, і колесо дзвінке мережило дорогу, якою вовни жмут в чотири лапи біг. […]...
- Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка…” У дзеркалі вогню відбилась ген ріка, у пам’яті його цвіла найперша іскра. Та блиск молодика, що крейдою стіка, нагадував мені, що це жура понтійська. Сарматський […]...
- Павло Мовчан – Наприклад, дерево Дуб-небодержець взеленив повітря і наслухає, як кружеля земля на корені. Чи ж під стопою рухається й світ? І по слідах народжується камінь? …Ой ти, любий-перебірничку, […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
- Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…” За цим Дніпром – є ще Дніпро… За обрієм – моря в три води, а за народом – є народ, а за народами – народи… […]...
- Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, і прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
- Павло Мовчан – Проступаючі малюнки Він горілиць лежав, розплющений повітрям, за межами очей закруглювався світ, і від тепла, що в тілі, западина гранітна розширювалась, глибла поволі, наче лід… А під […]...