Болію днем, і жовтим листям,
і стиглим окликом лелек,
і променем стерильно чистим.
Розмірено, з лицем байдужим
іде орач на переліг.
І розпачно регочуть ружі,
спинивши в осені свій біг.
І все збігається до кола,
сегмент дозрілля все змика;
обциркулювавши жовтнем поле,
у центрі спиниться рука.
Все зовні стале, все незмінне:
рідкі штахети вздовж доріг,
і трухлих верб легкі коліна,
що впали тиші на поріг,
і сонце, що веде в глибокість
закляклих, зляканих шибок,
привісивши над ними збоку
проміння жухлого пучок.
Все віддзвеніло, перезріло,
перегоріло нагло все.
І тільки зморшок квапні стріли
скородять вигасле лице.
Втопивши в себе погляд зранку,
в своє коріння мовчазне,
спить джерело під колисанку,
розписану осіннім днем.
І так, відлюднений, відбитий
вишневий кружеля листок:
не втрапить прямо залетіти
в спустошений душі куток.
Я з п’ястуків розсипав пальці
на тишодарний фіолет,
щоб розгадать на літній скалці
і свій незрозумілий лет.
Але листок, як голка, тонко
прошився наскрізно – і скрес
крізь сонценосну оболонку
до синіх весняних небес.
І сутність я збагнув раптово
в чіткому обрисі листка:
все в колі вічному невтомно
рука всевладарки змика.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
- Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку…” Нотується вся радість на листку, а на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, а все лихе карбується на камені. Все […]...
- Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала в моїй робітні на стіні, і ходить холод шестипалий угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив своєю ласкою […]...
- Павло Мовчан – Вже день затулений березою Вже день затулений березою. Яка навстіжність! Ніч близька, і рогозою жовтолезою узброїлась моя рука. Не підпущу, хай крик відкотиться! Поставлю свічку на поріг… Та в’яже […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Павло Мовчан – “Цей мох – на двох…” Цей мох – на двох; куди не глянеш, стоїть притомний літ весняний, хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, все ходим […]...
- Павло Мовчан – Братові Дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, і щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
- Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
- Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” У передвіщеннях мені являлись образи сумні: то наче скачу на коні і нагло падаю додолу – одна нога ще в стремені, а голова скородить поле. […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, не відгороджуйсь іменем від світу, не змінюй хутко мінуси на плюс і не вважай, що стежка – то […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні…” Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, з якої світу білого не видно: навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла […]...
- Мозолевський Борис – Із солдатського зошита Сержант ще не бачив такого із див: Всі десять зарядів я вище всадив. Мішені стояли, осяяні днем, Так ясно і прямо навпроти. Та тільки не […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування…” Обертається свято життя в сумування: над розпалищем тіла сумує душа. Кожен день може бути останнім, а ти думав, що вічне тривання, і чекав за смерканням […]...
- Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, тверда моя рука торкнулась твого тіла і зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив душі святу основу?.. […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – “В голосі вітру вчувалися зміни…” В голосі вітру вчувалися зміни, ніби напнулось товсте полотно: падали мури, рушились стіни, і вивільнялось з лушпиння зерно. Псалми почув був провіяним слухом, ніби хтось […]...
- Павло Мовчан – “І вітер ламкий, наче крига, кришився…” І вітер ламкий, наче крига, кришився, зникало з блакиті пташок клинописся, на біле біліше лягало, мов тінь, кришилася крейда на полотні – на білій стіні […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Розмова з листком Діткнулась ставу осені рука, Паде на хвилі журавлине: кру, І поширяється далеч укруг, Друкує в хмарах зорями друкар. В руці з землі листок маленький дру. […]...
- Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього […]...
- Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
- Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: виходять грибники з кошами, а через житнище навкіс дзвенить лункими обручами дитяча радість, срібна вість: до них в село скрипаль забрів, […]...
- Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби спуститись донизу, […]...
- Павло Мовчан – Доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, вільшина порошить жовтавий пилок, доцільно біліє суха бадилина, а поряд пронозить шиласта зелина знекровлений снігом трухлявий листок. Димок […]...
- Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – […]...
- Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба…” Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]...
- Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…” Шляхів нікому неналежність, очей навстіжна жагота: обмежить обрієм безмежність, щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, душа мандруюча спішить допити через соломинку солодку мить, […]...
- Павло Мовчан – Згортання У царстві спокою вивершувався світ і птичі голоси виблискують черлено. Лелеки молоді, почавши свій політ, спалахують крильми і схлипують блаженно. У промені життя струмує голос […]...
- Микола Руденко – Дубовий листок Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь голови Загойдалося сонце в дубовому листі. Промінь висвітив озеро, […]...
- Павло Мовчан – Читаючи “Божественну комедію” Данте Аліг’єрі Тут мова лиш заводить нас в обман: Бо наш словник ще дуже невеликий, І розум завузький збагнуть цей стан. Данте 1. Сплелись слова – було […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Микола Руденко – Що вам сказати, мамо Що вам сказати, мамо, Праведнице безталанна?.. Темрява ходить не прямо – В неї душа захланна. Всюди пекельне рало, Що вимагає покори, Навіть шляхи заорало, Навіть […]...