І сніг, і дорога тобі вже не впомку,
неначе й не ти замерзав тут колись.
Лиш листя трухляве та трави пожовклі
крижинками згадки давно затяглись.
Щільніше зімкнулись набряклі дерева,
низенька кигичка хвилясто летить.
В пожовклій струмливій воді березневій
струмує повільно підземна блакить.
Безодня колише напоєну крону
і, зір викрадаючи, надить в глибінь.
Та чути, як дужо з розверстого лона
усепоглинаюча дише студінь.
І ніби розширивши власну свідомість,
очима ковзнув, розімкнув небокрай,
нарешті згадавши, що йдеш ти додому,
що пекло – позаду, попереду ж – рай…
Що світло несеш ув очах захмелілих
і подихом грієш прожилки гілок…
Проте що не крок – вичаха твоє тіло
і зір каламутить в’юнкий холодок.
Ступнув і забув і кигичку, й безодню…
Чим ближче до обрію – більше тепла…
Стискається кригою пам’ять холодна,
і білий мороз виступає з чола.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, зеленіє вода, від тепла зеленіє вона чи […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – “Глибова течія котить холод донизу, донизу…” Глибова течія котить холод донизу, донизу, теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко, і жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу, наче висохла пам’ять – про […]...
- Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ганку та вибілив крейдою діл та […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…” На дзеркало води вже дише сизо холод, розмивчасто тремтять углиблі береги, і високо росте туману мур навколо, і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, […]...
- Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, чорно маха – обтина за стропою стропу… […]...
- Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
- Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне…” У воду мінливу задивлений, в плинне у струм безупинний, в якім розчинивсь, нарешті збагнувши, що ти – крапелина, яка щохвилини струмує кудись… І спільно з […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – тепер шукай себе самого: хоч видихайсь, хоч занімій, одна надія лиш – на кого? Подесьбіч […]...
- Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
- Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, бездомному мені незатишно і гірко, – як в полі полину, пожухлій бадилині, – в дводільній однині від літа і донині. Темніючи […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
- Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби спуститись донизу, […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – “Зустрів я бджілку на снігу…” Зустрів я бджілку на снігу – куди вона летіла? Чому біля розкритих губ незрушно роговіла? Зустрів я воду на льоду при березі сипкому і їй […]...
- Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) Як пам’ять відбілить і кров свою очистить?.. Порошиться блакить на Дерево безлисте. І тріщина вузька – то й сніг не западає. А […]...
- Павло Мовчан – До зірки До неба я очі підвів, зірчину-мачину набачив; промінчик, як волос, дзвенів, і звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах мінилась, мов небо, рожево. І простір […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, білість втративши лунку, мов ганчірка, сніг забутий дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, він відразу викликав: сніг – не сніг, якась […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба…” Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]...
- Павло Мовчан – При світлі сумління (Цикл) 1. Не виріс я, а переріс себе ж, і сам себе щоночі вже лякаюсь, бо руйнівна пітьма не знає меж і камінь міццю в плоть […]...
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
- Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути…” (За мотивами творів О. Блока) Не вимовчать, не висловить, не збути небесної крізної глибини, і треба стати будяком, щоб вчути, як м’якне сніг під сонцем […]...
- Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, в якому ворон кряче, ділилось гострими крильми навпіл, неначе від того додавалося тепла усій землі, де сутінь залягла, змаливши все, розмивши обрис лісу, […]...
- Павло Мовчан – Дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки […]...
- Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала в моїй робітні на стіні, і ходить холод шестипалий угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив своєю ласкою […]...
- Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” З нікуди в нікуди ніщо у нічого тече, заникає, зника за порогом чотири стіни, сторін світу чотири – не визначить меж усесвітнього ширу. З усього […]...
- Павло Мовчан – Пожовкла дитяча фотокартка (З циклу “Фотокартки”) В безмежних пухнечах затишно, уліжно, розірвано обрію кільця річні, і дихає холод хвилястий невстіжно – нема де сховатись малому мені. Цей ватяний […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...