Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
2. Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
3. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
4. Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
5. Павло Мовчан – Система виміру Прикметливий, ласкавий, обдарований твій погляд вабив, свіжоустий спів наповнений був світлом негріховним і линув голос, звільнений від слів. О посестро, скитальнице боляща, не розминулись ми, […]...
6. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній…” Шовковий смуток надвечірній повітря синє прорідив, і простелився дим покірно уздовж води… І непомітно, ледь сирітно трава при річечці росла, і тиха радість цьоголітня дзвеніла […]...
7. Павло Мовчан – Травень Хай місяць цей буде в переліку першим для справ започатих, сподіваних звершень, для того, що буде за нашим велінням на землях відвічних при вічних стремліннях. […]...
8. Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування…” Обертається свято життя в сумування: над розпалищем тіла сумує душа. Кожен день може бути останнім, а ти думав, що вічне тривання, і чекав за смерканням […]...
9. Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
10. Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері…” Непроникальний світ не розчиняє двері: гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, лиш сухо шелестять дерева костопері, повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна […]...
11. Павло Мовчан – Досвід Нерв пам’яті, оголений літами, вже занімів, і біль давно ущух; і пагорб часу, мов замет, розтанув, розмив сліди щоденних завірюх… Що ти вчинив за дні […]...
12. Павло Мовчан – Мить (“Не відокремитись, а злитись…”) Не відокремитись, а злитись, не відступитись, а прийти до того дня, до тої миті, коли ти – я, а я – це ти. А нам […]...
13. Павло Мовчан – “Твереза ясність літнього малюнка…” Твереза ясність літнього малюнка на холод вказує і не тужавість дня; схололі даленіючі відлунки пташина зграя в лісі доганя… В передчутті уже тремтить осика, і […]...
14. Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
15. Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші…” Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші, хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише, перед зором струмує відміряний вічністю час, що своїм проминанням споріднює зело […]...
16. Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
17. Павло Мовчан – “Предовгим поглядом, що за літа сягає…” Діду Кузьмі Предовгим поглядом, що за літа сягає, вже бачиш рай і хмар летючих зграї. Слова відходять, звуки відлітають, чіткішає обрис запашного краю. Душа мовчить, […]...
18. Павло Мовчан – Карбування на міді Немов прилестився, прижився до світу білого й забув, що загостився, забарився, про час забув і воротьбу. На учтах юності сп’янілий, життя палив, не пам’ятав, що […]...
19. Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...
20. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
21. Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…” Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились, аби до зникання поволі усе призвичаїть: стоїть серед снігу будяк почорнілий, на ньому вітри вже давно відзвучали. Зимовий […]...
22. Павло Мовчан – Повість про Уляну Осоргіну Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся […]...
23. Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя ходить вперто за тобою, та не тане віск у вухах, хоч труба жарінням жбуха. […]...
24. Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
25. Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…” Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь в талих водах, на скибах рахманних. Був і степом, і полем колись, величався життям дерев’яним. І на пам’яті вже ні […]...
26. Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
27. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
28. Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
29. Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
30. Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю…” Життя благовісне, звеличене смертю, у слові у кожному – кисню ковток; найменша піщинка тобою всещертна, обтяжений гнеться к землі колосок. Життя відшароване звуком і змістом […]...
31. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, розлущивши серце, облуду лишив, корогву зелену пустив на онучі і камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, і слово […]...
32. Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
33. Павло Мовчан – Відбиток на склі В постійнім пульсуванні сонця, у риб’ячому струмуванні, в крихкій кульбаб’ячій коронці є відповідь на всі питання про час, про рух, про дозрівання. У світлоносну хвилю […]...
34. Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
35. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
36. Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, на заплощинне, заприсутнє, інше… де води вод незрушені стоять і де душа співає голосніше… І так затято дмухав в […]...
37. Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля розширила очам роздолля, і тану я, мов грудка солі, – вітри гуляють подовколлям: роздмухують, розносять нас, щоб запліднить біжучий час… […]...
38. Павло Мовчан – З олівцем у руці Всіх кольорів я пригадать не зможу, якщо всесвітній втрачено взірець. День проминув, і знову зір порожній – штрихує пустку чорний олівець. Відновлюю по пам’яті малюнок: […]...
39. Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки…” Біля очей, на дотик пучки, на довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від […]...
40. Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...