Любов’ю за любов не всім і ти платив
і зненавистю теж не воздавав за зраду.
На потім зберігав словник свій золотий,
а вийшло – німоту у роті заощадив…
Простіть мене, простіть, що був такий скупий,
бо навіть кругле “лю” у горлі застрявало.
Оглянувсь, щоб сказать, та соляні стовпи
мені услід зі жмень палючу сіль метали.
І сіллю степ куривсь. І горло засипав…
щоб просолить слова… не виказані вчасно…
І тліли сорочки на соляних стовпах,
а в роті, як вапно, кипіло слово й гасло.
Простіть мені, батьки, кохана, й ти прости,
видмухується сіль з моєї також жмені.
Я скреготом зубів та зойком заплатив
за повноту чуттів, за всі слова нужденні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
- Павло Мовчан – “В тобі освячений, сполучений любов’ю…” В тобі освячений, сполучений любов’ю, та ще продовжений іменням, тихослов’ям… Щока в щоку – глибокі дзеркала, поміж якими сонечко пала… Не розімкнути волокнистий час, який […]...
- Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...
- Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” У передвіщеннях мені являлись образи сумні: то наче скачу на коні і нагло падаю додолу – одна нога ще в стремені, а голова скородить поле. […]...
- Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
- Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський – О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош! О бедное твое весиле! Іван Вишенський Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний, від зуроків […]...
- Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Павло Мовчан – Ім’я І суцвіть, і пилок, і срібна труш гуляли вихором і порошились в хату, де дзвінко так лупало обіуш ім’я твоє гірке, немов прокляття. І по […]...
- Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна відтінює скорботу; бринить, бринить […]...
- Павло Мовчан – Райдужна брама Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі, і одяг спалахнув на плечах, і погас… І стала, наче дух, та постать геть прозора, спинилася на […]...
- Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, і спис, […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне…” Вода спалахнута не гасне, узявшись золотим льодком, і чайка падає шугаста з-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична […]...
- Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу…” За що мені щедроти цього світу: білющий сніг, і сонця парусець, і шовку шум, що вкутав верховіття, і різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є […]...
- Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка…” У дзеркалі вогню відбилась ген ріка, у пам’яті його цвіла найперша іскра. Та блиск молодика, що крейдою стіка, нагадував мені, що це жура понтійська. Сарматський […]...
- Павло Мовчан – На перевалі осені Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям. Холонуче слово голову студить і клонить. Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти, тільки ж назустріч – листя червоне. Обрій важкий, наче […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
- Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись твого імення, світку мій, вуста поламані, […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – “Предовгим поглядом, що за літа сягає…” Діду Кузьмі Предовгим поглядом, що за літа сягає, вже бачиш рай і хмар летючих зграї. Слова відходять, звуки відлітають, чіткішає обрис запашного краю. Душа мовчить, […]...
- Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень на повсті густішає, ширша щодня, крильми одкидав перелітний метелик, немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена…” В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, і окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон […]...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного…” Блакитне додалося до блакитного і засмутилося – пригадалось літо, мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, щоб тебе торкнутись… Та що слова? […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє…” Густіша обрій, сніг синіє, вільшина німо сім’я сіє, вода тече, немов не вміє, тонкий торкаючи льодок, і чистий погляд вечоріє від злагоди і від думок. […]...
- Іван Франко – Моя любов Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою. Вона так гарна, а проте Так нещаслива, стільки лиха […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Любов У правилі математичнім світа за дужки викинена невідома, незнаний косинус днів наших літа. В далекій подорожі, навіть вдома дарма шукати слів її німих. Коли здається: […]...
- Дмитро Павличко – “Наша любов…” Наша любов як літак здатна нести тягарі величезні ніжно передані їй на землі тільки не здатна дотик чужого крила витерпіти в польоті незаймана незалежна висока […]...
- Максим Рильський – Любов чи ні – не знаю Любов чи ні – не знаю… Тінь, смуток, тишина, Ніде життя немає, На світі ти – одна. Колись було – чи снилось… Забулось – чи […]...
- Павло Мовчан – Балада про Івана однорукого Дощі оновлення на древню ораницю, і пам’ять сонця у вузлах пшениці, і щедрий зір – на сховки, на притулки – світ осягає, нібито шкатулку. Там […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – Спокуса Чи йде тобі із рук та круглість первородна, що чиста помислом освяченого лона, де квітнуть квітові до осені глибокої і гускнуть медові, настоянім на спокої. […]...
- Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Іван Франко – “Не винен я тому, що сумно співаю…” Не винен я тому, що сумно співаю, Брати мої! Що слово до слова нескладно складаю – Простіть мені! Не радість їх родить, не втіха їх […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто…” За солодом у роті часто ятриться гостро гіркота, зі світлом ходить тінь довгаста – знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, постійний борг, мінливий […]...
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
- Павло Мовчан – “Волоподібний місяць впирає в груди роги…” Волоподібний місяць впирає в груди роги. Спокійний, мов Себастьян, завмер, аби не ворушилась на мені стерня. Лежу у полі, і мене простір оглядає… Свобода самоти, […]...