Здригнулася струна від променя тонкого,
зневажений від всіх сніг ще білів як міг,
і колесо дзвінке мережило дорогу,
якою вовни жмут в чотири лапи біг.
А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого,
і мед на язиці від слова молодого.
Під чоботом зело пробилось ворушке,
щоб швидше я ступав, бо нині все швидке.
Кораблик рветься з рук, членується насіння,
загострена вода заломи обтина,
і в мур один стають, розламуючись, стіни,
щоб ім’я перейнять летюче, мов луна:
Ма-рі-я!
На довжину струни воно бринить прозоро,
і хмару прихиля до обрію біжку,
і кущиком трава збігає з косогору
уславити тебе, бо ти – вода в струмку.
Ма-рі-є-є…
Вже голос губить жар, а крила гублять пір’я,
і зір не осягне відлунених висот,
де літери горять нетліючим сузір’ям –
не прокричать мені, бо тиші повен рот.
І шепітно, мов пух, я здмухую імення,
хоч крику повен рот – його не проковтнуть;
О весно! Я прийняв твоє благословення,
коли через сніги проклав невірну путь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Микола Вінграновський – Даленіє вечір в бабиному літі Даленіє вечір в бабиному літі, І поміж тополі з поля до села Гусеня хмарини плутається в житі, Малинові пера губить із крила. Губить воно, губить, […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Павло Мовчан – “Тихенько відійди…” Тихенько відійди, відколивайсь, як звук, – холодний блиск води уже торкнувся рук. Це осінь почина дочасно брати квит – її рука сумна кислички рве на […]...
- Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки…” Стукають краплини золоті в шибки, лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє…” Густіша обрій, сніг синіє, вільшина німо сім’я сіє, вода тече, немов не вміє, тонкий торкаючи льодок, і чистий погляд вечоріє від злагоди і від думок. […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: недбайний день і погуляння, кругом штахетник, наче кліть, а посередині стоїть драбина в небо, і останній щабель зелений, наче віть, – не досягнуть, […]...
- Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, понад водою голубою ширяв уже пожухлий лист і застив літо сам собою. Вода засмучена була, бо скаламучена дощами; в ній мокло […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, мов маска мідяна, блищить, і лиже пломінь язикатий суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: у вікна вдосталь натекло важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у […]...
- Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, і тінь прохолоди все довше лежить у тебе в ногах. І згинаються плечі, так наче поважчала неба блакить. В сусідськім […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – Земні дарунки В безтурботному дозвіллі день проходить… і життя… Райські яблука дозрілі рвеш без страху-каяття. Знехотя губами ловиш ягід китицю вабку і напоєм яблуковим (що в тоненькому […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – “І сонях гнеться, і землю гне на осінь…” І сонях гнеться, і землю гне на осінь, І синій голос висне, мов крило, Що раптом над Просонням простяглось І протягло золочені покоси. – Не […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
- Павло Мовчан – Ти І рот мені судомою звело, повітря затверділо, наче скло, не видихнуть, ні слова проректи, заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, я пізнавав все […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
- Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, виймаєш весла […]...
- Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
- Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Павло Мовчан – Братські зусилля Ворота в небо знають тільки птиці, і погляд вгору можна не підносить. Знайшовши отвір в безвість у криниці, послухать можеш, як вода голосить… Колись всім […]...
- Павло Мовчан – “І вітер ламкий, наче крига, кришився…” І вітер ламкий, наче крига, кришився, зникало з блакиті пташок клинописся, на біле біліше лягало, мов тінь, кришилася крейда на полотні – на білій стіні […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою…” Кропив’яним серпом, джерельною водою мізинчика урізав – закапала роса, і голосом, поділеним надвоє, гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, […]...
- Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні…” Рійба комарів в надвечірнім промінні ізнов обіцяла днину погожу, і час мовби був віковічним, незмінним і вимагав хіба що продовжень. Навіть в канаві синя крижина, […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
- Павло Мовчан – До зірки До неба я очі підвів, зірчину-мачину набачив; промінчик, як волос, дзвенів, і звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах мінилась, мов небо, рожево. І простір […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...