Звиваються лінії, сходяться в плями;
твоє віддзеркалення в тебе ввійшло:
злилися очима, зійшлися губами,
та виявив зайвим щербате крило.
У воду замислено довго дивився,
неначе причину в глибинах шукав:
в порожньому дзеркалі й іскра не зблисне,
відтята водою, холоне рука.
Часу струмування хіба роз’єднати? –
суцільність і плинність життя й течії…
Виходить, що й ти був колись же крилатим,
та де обламалися крила твої?
Але ж ти не бачив як слід і відбитку,
бо все задивлявсь на обличчя сумне…
А час виторочував сонячну нитку –
в тобі позосталося тільки земне.
Узявши крило, як метелку широку,
тулив ти безглуздо його до плеча…
Котилася ніч широчезним потоком,
і тихо пісок осідав на плечах…
І бачене все в дивний витвір злилося:
тут губи… і очі… знайомі й… чужі…
Стяглися всі лінії, ніби волосся,
і плями зійшлися у плівку іржі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса) Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи просиливши крила, небесний вітряк повітря молов, і пахло залізом, бо землю захвачував промінь-гостряк! І сипалось мливо потічками світла, коня […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – Глибини Владар глибин, розгалузивши води й коріння, перевертає каміння, згладжує впадистий слід, сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління, і замикає падінням політ… Пахнуть живицею пальці, […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – Кора Руками охопив, – а під корою сік. Під пальцями членується галуззя, Під пальцями і форма листяна, Під пальцями і шумовиння, Під пальцями і гнізда щебетливі. […]...
- Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки…” Стукають краплини золоті в шибки, лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, […]...
- Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий […]...
- Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих…” То бите скло блищить на вербах, медом митих, і намистини світла стікають з павутин. Не все ще, ні, не все тобою пережито: зостались довгі ночі […]...
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – Достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, а слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, і тиша стояча свічадо затягує срібне… – […]...
- Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…” Траву на довголіття зав’язав в міцні колінця, пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, і промінець пустив по золотому прузі; […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – Щільність Довільним кольором зелено поля похилі узялися; не тішився, бо довкіл мене була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, хоч у ярках сніги таїла. А ти […]...
- Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – “Зустрів я бджілку на снігу…” Зустрів я бджілку на снігу – куди вона летіла? Чому біля розкритих губ незрушно роговіла? Зустрів я воду на льоду при березі сипкому і їй […]...
- Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…” За цим Дніпром – є ще Дніпро… За обрієм – моря в три води, а за народом – є народ, а за народами – народи… […]...
- Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим […]...
- Павло Мовчан – І не оскаржив біль -О-о-о-о-й! – Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий; знеобачки наткнувсь та й розпанахав слух… Навіялось снігів, натік дощами простір, у горлі мови жар задмуханий […]...
- Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи…” Серпневий запах кропу й лободи мене будив, як нашатир, від сплячки: ввіходив в очі смутком синій дим, калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у […]...
- Павло Мовчан – Нічний дух І кануло, і догоріло, слід, наче рану, затягло, і тільки хмара скров’яніла важке заносила крило над небокраєм, над селом, де шлях іще пашів теплом, а […]...
- Павло Мовчан – Над вогнем Намалював вогню обличчя і викричав його слова; здиміли кучері смерічні, коли схилилась голова. Схрестивши ноги по-татарськи, вловивши тайність чаклувань, розв’язую вузли питань, що ніч скорочують […]...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного…” Блакитне додалося до блакитного і засмутилося – пригадалось літо, мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, щоб тебе торкнутись… Та що слова? […]...
- Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять…”) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, пробігши в безліч ніг […]...
- Павло Мовчан – Валун Насльозило, навіяло – шаром ропи затягло… День, неначе віяло, склався у смужку – як не було. В промінь протягу збилося, струмом потужним пішло. Листя променем […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
- Павло Мовчан – “Шпувало море, шум шумелий…” Шпувало море, шум шумелий розповивавсь у ширину. І випивали з нас джерела сипку важку речовину. У глибину землі й блакиті час виструмовував із нас. Кров […]...
- Павло Мовчан – “М’якшає серце, як віск…” М’якшає серце, як віск. Підвечірок. Промінь останній лягає на згірок, ніжно взолочує радісні вруна, перебираючи їх, наче струни. Шелест вологий, пряжа шовкова, тчеться весна на […]...
- Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...
- Павло Мовчан – “Ця тиша – наче плач дитячий серед ночі…” Ця тиша, – наче плач дитячий серед ночі: спалахує, горить, підчорнена вогнем, і лускається скло – хтось голосно регоче, упавши, замовка – створіння кам’яне… І […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї…”) Позбудься, камене, камінності своєї, горбочком стань потульним для ноги, стань глиною вологою чи глеєм, і вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, продовжся […]...
- Павло Мовчан – “І сонях гнеться, і землю гне на осінь…” І сонях гнеться, і землю гне на осінь, І синій голос висне, мов крило, Що раптом над Просонням простяглось І протягло золочені покоси. – Не […]...
- Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло очима тліє дрібно; […]...
- Павло Мовчан – “В тобі освячений, сполучений любов’ю…” В тобі освячений, сполучений любов’ю, та ще продовжений іменням, тихослов’ям… Щока в щоку – глибокі дзеркала, поміж якими сонечко пала… Не розімкнути волокнистий час, який […]...