Павло Мовчан – Нічний дух

І кануло, і догоріло,
слід, наче рану, затягло,
і тільки хмара скров’яніла
важке заносила крило
над небокраєм, над селом,
де шлях іще пашів теплом,
а в порох з дійок обважнілих
викрапувалось молоко.
Дзвенів колодязь ланцюжком,
і дух нічний, протерши очі,
вже виглядав з горища ночі.
І ріжками так нетерпляче
постукував у жесть гарячу.
Все ширше нахлинала сутінь,
і все виразніш було чути
дрібний і нетерплячий стук;
господар стежив: на покутті
тенетища латав павук.
А серцем чув, як на горищі
хтось барабанить в трунне днище,
і не звести затерплих рук,
щоб до ікон перехреститься
або ж узяти патерицю…
Та скільки ще терпіть тих мук?!
Гуде й відро – вловило вухо,
що то джмелить у ньому муха.
Сухими пучками він сухо –
не від чола, а від очей –
почав творити хрест: ачей
пощезне ця бісівська скруха…
Та дух нічний немов затявся,
вже стукать ратицями брався,
і, дибки стаючи, скакав,
і півнем голосно кричав…
Спи, діду, глибше, відсипайся…
І спав би дід – повік не склепле.
Усохле тіло ледве тепле,
а в горлі голос пересох…
Світає… Баба косу клепле –
худа-худюща… Не дай Бог!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 4,60 out of 5)
Павло Мовчан – Нічний дух вірш.