Таких крейдяних хмар не бачив я давно:
вони громадно йшли на сплющене вікно.
Чи втрима рами криж, в якому скалки скла
тернинами стирчать, придатні для чола?
Зсувалися шпилі, мінився колір хмар,
розверзнуте нутро вниз вивергало жар.
І попільнястий грім, огромлюючи слух,
хитав колоду бджіл – хитавсь вощаний дух.
І хвиля налягла – аж скособочивсь дім,
і голос я учув безпристрасний: – Ходім!.. –
Я падав чи летів, бо кам’яним вже став,
до хмари всім єством завмерлим приростав;
не відчував, не бачив, не рухавсь – кам’янів
і тільки німоту повчально розумів.
Крізь тріщини раптові просочувався грім,
була то пам’ять крові – я чітко розумів…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
- Микола Хвильовий – Уривки І В темно-синю ніч Ми по драбині на спис. Наша струмоч’я річ З нами на зоряний віз. Вітер в оглоблі хмар, Місяця ріг – дуга, […]...
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
- Микола Вінграновський – Грім Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти. Грім жив у хмарі, і […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою…” Кропив’яним серпом, джерельною водою мізинчика урізав – закапала роса, і голосом, поділеним надвоє, гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
- Павло Мовчан – Вітряний вечір Верховний шум над головами йшов притишено, напружено, поштиво і широко стелив блакитний шовк, пестливо гладив хвилі ворухливі. Верховний шум протяжно над життям стеливсь листато стишеним […]...
- Микола Вінграновський – Пісня Грім грому, блискіток аркани, І ядра хмар, корогви неба змерклі. Тремтять з відбитими ногами і руками Козацькі черепи під Берестечком в церкві. Тремтять козацькі черепи […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши про пташку, що билась у вікна крильми, забув і про збільшену шибкою душу, збудився і світлом видіння розмив. І […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: недбайний день і погуляння, кругом штахетник, наче кліть, а посередині стоїть драбина в небо, і останній щабель зелений, наче віть, – не досягнуть, […]...
- Павло Мовчан – Слово Григорія Сковороди Я замовкаю, милосердний творче, в союзі спокою став всевловимим слух, і оглядаю поглядом дозорчим, як гонить долю швидкобіжний дух. А з вежі тіла видно лиш […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
- Павло Мовчан – Глибина кристалу Почварний грім. І розтин блискавиці. Німіння попелу, в якому колісниця виглиблює ненадовго свій слід, за хвилю об’їжджаючи весь світ. При спалахах розламується лід, по тріщинах […]...
- Павло Мовчан – “Дорого, доріженько з отчого краю…” Дорого, доріженько з отчого краю, завіяна снігом, що й сліду немає… Торохнеш бідою, зведешся стовпом, зітхнеш під п’ятою скрипучим мостом. Домівко далека в улогах снігів, […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую…” Облудними словами заличкую життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – Шляхи Данте (Уривок із поеми) Красна велич руїн, – розімкнулася пам’ять, увіходимо ми в храм щорічних скорбот, де тинька обсипається, світяться плями, чорнота проступає крізь шар позолот. Непомітно павуття вдихаєш […]...
- Павло Мовчан – Читаючи “Божественну комедію” Данте Аліг’єрі Тут мова лиш заводить нас в обман: Бо наш словник ще дуже невеликий, І розум завузький збагнуть цей стан. Данте 1. Сплелись слова – було […]...
- Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, я відірваним листком кружеляю […]...
- Павло Мовчан – Відлітаюча земля В країні мук, в країні страхородній, в якій лопата – перший інструмент, де в глину обернувся храм господній і став піском несхибний постамент, – самітній […]...
- Павло Мовчан – Братські зусилля Ворота в небо знають тільки птиці, і погляд вгору можна не підносить. Знайшовши отвір в безвість у криниці, послухать можеш, як вода голосить… Колись всім […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ніч Міх хмар із зорями, мов з житом, бере на плечі ніч і йде. У круглім місяця кориті замісить тісто золоте. Дівки п’яні, мов грім, проходять, […]...
- Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна…” Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, за голосом – хуртечна пелена, за скрипкою – струна, як […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
- Павло Мовчан – Знесилені хрести Всім прихисток давав у зубожілім тілі, та поділить тепла тілесного не міг… І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим… Слухняно собі жив – не вибирав […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
- Павло Мовчан – “Десятки рук його ловили…” Десятки рук його ловили і навперейми, й навздогін, на землю кидали, щосили втискали гостряки колін… І тріснув шкіри шовк раптово, проникла в груди длань чиясь, […]...
- Павло Мовчан – І не оскаржив біль -О-о-о-о-й! – Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий; знеобачки наткнувсь та й розпанахав слух… Навіялось снігів, натік дощами простір, у горлі мови жар задмуханий […]...
- Павло Мовчан – Набравши води Війнула жовтизна і дзеркало криничне замислилось, немов відчуло глибину, і ти щось заспівав, та голос був незвичним: веселу починав, а вийшло на сумну… З чола […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
- Мозолевський Борис – Із солдатського зошита Сержант ще не бачив такого із див: Всі десять зарядів я вище всадив. Мішені стояли, осяяні днем, Так ясно і прямо навпроти. Та тільки не […]...