Росте трава, доповнюючи нас
ласкавістю, прихильністю земною,
стоїть трава, все знаючи про час,
рівняючи непам’ять прямизною…
Запліднена літаючим насінням,
споріднена, як дух з животворінням,
вона сплітає рух своїм корінням,
бо кожен крок зав’язує вузлом,
щоб при землі прикметніше жилось.
Хатки на лапках, через вечір кладка,
кущ лядвинцю росте в руці на згадку,
що вже не зна ні краю, ні початку…
Піднісшись аж на десять ліктів вгору,
вирізьблюючи кола непрозорі,
шукають здобич кібці гострозорі:
трава не розторочить полотно,
в яке заткалась плоть моя давно,
що й не вгадать ні битих путівців,
ані пропалин, ні гнізда багаття.
Поглянь! Трава кущиться на щоці –
й тебе знакує вічною печаттю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава…” В день молодого сонця, коли в росі трава й під голову лежачу вода не підплива, коли очима в’яжеш повітря у вузли, усі свої похибки безжально […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, втішаючись єдино своїм зростом, пронозить камінь, виповза на мур, корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, на косогір […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весна Росте Антонич і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи, Ой, нахилися, нахилися тільки, почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, […]...
- Олесь Гончар – Бура трава без води Бура трава без води В гарячім конанні злягла. Над степом, од сонця рудим, Дзвінка пролітала стріла. Все заглушила на мить Сила стріли молода. Повітря навкруг […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Вірш Миколи Руденка – Що з нами діється, коли трава Що з нами діється, коли трава У стрілку випинається з коріння І оживають квіткові дива – Сонцепоклонники від сотворіння? Я змалечку живі слова збирав, Що […]...
- Дмитро Павличко – “Пахне хлібом трава…” Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, […]...
- Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо…” Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]...
- Павло Мовчан – Серп Серп виткався на ржавім полі і впав раптово на снопи; розтявши лінію недолі, він поле кров’ю окропив. Спинився жнець на краю думки, спроквільно спину розігнув […]...
- Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо…” В гіпс відлилося, захололо минуле, що було – ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні […]...
- Павло Мовчан – Бетон На попелище власних літ і на спустошене дворище щось надить… надить… Пам’ять, рід? Чи здичавіле гробовище? Скрізь лобода та кропива, якась чужа трава – в […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…” На дзеркало води вже дише сизо холод, розмивчасто тремтять углиблі береги, і високо росте туману мур навколо, і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, […]...
- Павло Глазовий – Рибалонька Хіба можна так жорстоко карати людину? Дали Марку десять років за одну рибину. За рибину – десять років не бачити світу! Він любив ловити рибку. […]...
- Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, і ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека по той бік річки на пісок. Угору золото […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра…”) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, личина із воску тонка – аж дзвенить, поштиво ламається голос у страсі: а що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам […]...
- Павло Мовчан – Весна Щодень тебе перемагаю: ім’я й накреслення твоє, що підкріпилось бростю гаю і однослівним ручаєм. І, вочевидь, звитяжства денні значущі лиш для самовтіх. Джмелі літають нестяменні, […]...
- Руданський Степан – Нехай гнеться лоза Нехай гнеться лоза, Куди вітер пігне, – Не печалить вона Ні тебе, ні мене. Може, й тяжко її, Може, й спина болить, Але буря її […]...
- Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів…” Спливає цегла в глинища з соборів, та тінь хреста літає нерозтанно, і погляд підіймається угору, де клен росте розпачливо на бані. Ти нас відкинувсь? Ми […]...
- Павло Мовчан – В Кижах Між ребрами брусованої хати росте трава, у вікнах дуплуватих сидять коти, і жевріють ледь-ледь, димлять гноти, наповнюючи вщерть самотністю присадкувате житло, де палахкоче дзеркальце, як […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї…”) Позбудься, камене, камінності своєї, горбочком стань потульним для ноги, стань глиною вологою чи глеєм, і вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, продовжся […]...
- Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
- Павло Мовчан – Заново слово Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – Початки (“Ваготіти вітрові…”) Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного…” Блакитне додалося до блакитного і засмутилося – пригадалось літо, мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, щоб тебе торкнутись… Та що слова? […]...
- Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, широкий звук летить над головами, що ледве й чуть, як цвяхи золоті пришпилюють розковзані путі – гаснуть в покорі крила прозорі… […]...
- Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера […]...
- Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, тверда моя рука торкнулась твого тіла і зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив душі святу основу?.. […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
- Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…” …Нема вороття… І там над водою зоставив відбиток зі шкірою свій, колеса ж забрали дорогу з собою, згорнулася курява в жовтий сувій… І листя згорнулось, […]...
- Павло Мовчан – Передчуття весни Проходить оподаль суцільність вербова, і снігу яскравість на чорній основі… І котяться яблука вниз по щоці – їх круглість червона горить в кулаці. Синиць на […]...
- Руданський Степан – Циганський похорон У цигана вмерла мати, Нічого діяти!.. Іде циган до батюшки, Просить поховати. “А як хочеш поховати? Може, по-циганськи?” “Ні, батюшка, прошу таки Вже по-християнськи!” “Та […]...
- Павло Мовчан – “День риштований шелестом лісу…” День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, […]...
- Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, обертаю і попіл мирянам на сіль, […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...