Павло Мовчан – Передчуття весни

Проходить оподаль суцільність вербова,
і снігу яскравість на чорній основі…
І котяться яблука вниз по щоці –
їх круглість червона горить в кулаці.
Синиць на воринні! Нема їм числа –
перечина кожна пірцем обросла…
Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть,
послалось до лісу, де мешкає лось…
Морозяні персні кітькочуть зі стріх,
і далі – по борознах білих доріг
вода біжить чиста,
стружеться вогонь,
і пісні намисто
лунає: – Ого!..
Лось вийде, лось гляне
у невідь кудись,
де зблиски весняні
уже зайнялись.
Ламаючи важко улежаний сніг,
до сну повертатиме лось в оборіг.
І, вирвавши з ніздрів гамовне кільце,
за ним поспішатиме ніч…
От і все…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 2,00 out of 5)
Павло Мовчан – Передчуття весни вірш.