Покружляв білий лебідь,
у небі розтанув,
Затягнулося смутком затоки свічадо.
Може, лебідь той був молодим листопадом,
Може, він не розтанув, а просто зів’янув.
Просто ніколи нам підраховувать листя,
Теплі краплі збирати в гарячі долоні, –
Наші руки всукалися в гриви вихрасті,
І нас хвилі несуть, хвилі-коні з ікони,
Лише руку відпустиш:
пропав!.. прощавай!..
Ми вростаємо в рух.
Нам спинятися ніколи.
Сиву гриву руками міцніше стискай!
Летимо в піднебессі шалено і віхольно…
Ех, несеться табун!
Розтяглися в стрічки знепокоєні зорі,
Ми не чуєм, як плавляться в коней підкови,
Нас не може ніхто зупинити – ніколи:
Берег сонця пливе нам назустріч у море!
Скачем в нову добу,
Розсуваєм простори!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Вірш Олександра Олеся – Лебідь На болоті спала зграя лебедина. Вічна ніч чорніла, і стояв туман… Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран. І співав він […]...
- Я сів не в той літак… – Микола Вінграновський Я сів не в той літак Спочатку Думав я Що сів у той літак Але я сів Не в той літак Він був З одним […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Мовчан – Літери Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, і порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу […]...
- Мозолевський Борис – Білий цвіт Зацвіло нестерпно І дивно, Та й спливло над стернями Димом. Що ж то там цвіло Таке дивне? Вже й не розпізнати За димом....
- Павло Мовчан – Світання Коли я вийняв із відра потоплу теплу зірку, світ вийшов ніби з-під пера, що скреслило копірку. Коли ж я вдруге до відра нагнувся, то угледів, […]...
- Павло Мовчан – Досвід Нерв пам’яті, оголений літами, вже занімів, і біль давно ущух; і пагорб часу, мов замет, розтанув, розмив сліди щоденних завірюх… Що ти вчинив за дні […]...
- Василь Стус – На однакові квадрати поділили білий світ На однакові квадрати поділили білий світ Рівне право всім страждати і один терпіти гніт. Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема. Всім судилося […]...
- Павло Мовчан – У лузі Росою поглиблена пахолодь м’яти, високий туман поснував береги, де мнуть живокіст безшелесні лошата, роздмухані в лет – з молодої снаги. Чому це не спиться під […]...
- Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
- Павло Мовчан – На воді Виводить місяць сині тіні на шир, торовану удаль, а довкіл тебе білопінно ласкавиться лунка вода. Присвячуєш живкому плину свою тривогу і тепло, лягають хвилі полохливі, […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, і аркуш паперу кружляє, як лебідь, і рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в […]...
- Павло Мовчан – Мить (“Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено…”) Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено, розчахнуто живу між “вчора” і “тепер”, і клопоти мої дрібним-дрібні щоденні: дивитися у глиб незрушених озер і згадувати те, […]...
- Павло Мовчан – “Покрай хвилі йду. Спиняюся…” Покрай хвилі йду. Спинюся. І пливу, пливу, пливу… Дрізд кубельце мостить в вусі, смиче із-під ніг траву. Вимиває землю хвиля по піщинці – ти ж […]...
- Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, широкий звук летить над головами, що ледве й чуть, як цвяхи золоті пришпилюють розковзані путі – гаснуть в покорі крила прозорі… […]...
- Павло Мовчан – Достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, а слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, і тиша стояча свічадо затягує срібне… – […]...
- Микола Руденко – Серед зими розтанув сніг Серед зими розтанув сніг – І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг. В корі черв’як зашарудів. Повірило […]...
- Павло Мовчан – До літа Споруднику пахощів, служителю квітки, на лицях у тебе вогніють нагідки, видмухуєш звуки лункі в соломинку, вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, […]...
- Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
- Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
- Павло Глазовий – Пейзаж Продає новий пейзаж на базарі Сава: По зеленому ставку жовтий лебідь плава. – Хто картину купить, хто? – покупців він кличе. Підійшов якийсь дідок і […]...
- Павло Глазовий – Гризун У Матвія Гризуна двір є і садиба. Він по дворищу своїм, мов куркулик, диба. Очі жиром запливли, потонули в салі. Тільки й бачить власний тин […]...
- Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в […]...
- Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
- Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця…” Кожного ранку будить синиця стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, трісне раптово […]...
- Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – “Чому нам радісно буває…” Чому нам радісно буває, з дороги збившись, заблукать, і крикнуть радісно з одчаю? Яка це справді благодать – прийнявши в очі неба холод, за рухом […]...
- Павло Мовчан – “Я вас не викличу з нічого…” Я вас не викличу з нічого, не виплачу, не воскрешу: нема зворотної дороги. Там завмира підземний шум. Спільнопорушно, однобічно примари гнали їх в пітьму, у […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості…” В отчій ласкавості сонечко гріє, просто з цікавості хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – дні непочаті видно з порогу. Видно та й видко, мов […]...
- Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле…” Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле, а лінія долі все глибше долоню січе, а без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло, обтяживши пам’ять, як […]...
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…” Ні подумки, ні пошепки, ні вголос не викричу я розпачу ніколи, не вимовлю ні словом, ні журбою, пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив […]...
- Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни…” Золототканні шати в панни, золотообідні ридвани, соломою їй мостять шлях, і ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, її покривдити так просто: […]...
- Павло Мовчан – Вітряний вечір Верховний шум над головами йшов притишено, напружено, поштиво і широко стелив блакитний шовк, пестливо гладив хвилі ворухливі. Верховний шум протяжно над життям стеливсь листато стишеним […]...
- Павло Мовчан – Вікова основа І криком визначив повітряну стіну, і на відлуння власне озирнувся, і все збагнув про самоту на світі: ти дав мені цю далеч голосну, щоб зміг […]...
- Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: […]...
- Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...
- Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає…” Голка-латалка шкіру латає, при бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево […]...