Виходить за межі неба, ніби виходить із себе
хуга. Білі колони крушить і запорошує зір.
Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь,
аби спуститись донизу, розлінувавши сніг, мов папір.
В білому торохтінні голоси їхні тонуть,
наче вогні свічані, сніг ув очах мерехтить.
Снігом доточений звівся дід Яким, мов колона,
сам у собі височіє і у думках височить.
Він стереже городи зірко від гайвороння,
в нього в руці торохкало, померки – в голові,
а у нагрудній кишені вижухла похоронна
свідчить, що дід пережив двічі свій власний вік…
– Киш, проклятуще зілля, а бодай би ти видохло,
де ви на мою голову розпроклятущі взялись…-
Сиплеться сніг: прокляття хуга розкидує,
з хатнього гребеня діти сунуться зверху вниз…
Нерозлінована грядка – ніби чиста сторінка,
звук дерев’яний спорскує ген-ген за межу…
– Що ви, діду, робите? Краще візьміть ковіньку…
– Чи не пішов би ти к бісу! Бачиш, я сніг стережу…
Тільки заплющу очі – так і летять додолу,
чорні, як смоль, залізні… не приведи господь…
Іч, розкричалися, кляті, – не відійти від дому…
Ну, в случаї чого, буду гукати народ…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба…” Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]...
- Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, і розмокла рука семипало стискає клубок, голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, щоб востаннє зробить металевий ковток… […]...
- Павло Мовчан – Дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – “До сивих брів обдмуханий морозом…” До сивих брів обдмуханий морозом, спинивши сніг, стояв похмурий ліс; і вітром гострим холодило сльози, і світ ламався у кристалах сліз… Так-так, так-так – давно […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, білість втративши лунку, мов ганчірка, сніг забутий дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, він відразу викликав: сніг – не сніг, якась […]...
- Леся Українка – “Літо краснеє минуло…” Літо краснеє минуло, Сніг лежить на полі; Діти з хати виглядають В вікна… шкода волі! Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають: “І нащо зима та […]...
- Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, ти піднесешся на вершок величчя: попереду на ширину зітхання триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду […]...
- Павло Мовчан – “В голосі вітру вчувалися зміни…” В голосі вітру вчувалися зміни, ніби напнулось товсте полотно: падали мури, рушились стіни, і вивільнялось з лушпиння зерно. Псалми почув був провіяним слухом, ніби хтось […]...
- Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, і горобина, вибухнувши жарко, аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – так ніби сонце […]...
- Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень на повсті густішає, ширша щодня, крильми одкидав перелітний метелик, немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна […]...
- Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, насіння слів і захвату пилок на висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, щоб ми, […]...
- Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...
- Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути…” (За мотивами творів О. Блока) Не вимовчать, не висловить, не збути небесної крізної глибини, і треба стати будяком, щоб вчути, як м’якне сніг під сонцем […]...
- Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
- Павло Мовчан – Система виміру Прикметливий, ласкавий, обдарований твій погляд вабив, свіжоустий спів наповнений був світлом негріховним і линув голос, звільнений від слів. О посестро, скитальнице боляща, не розминулись ми, […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Павло Мовчан – “Цей сніг зависокий для тихої скрипки…” Композитору М. Скорику Цей сніг зависокий для тихої скрипки, його прямизна упокорила світ, все суще увічнила в білих сповитках, і рушенням вічним вповільнила хід. – […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
- Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – Невже ж навіки? Схлинання співу калинового, спливання крові в золоте, кричання зручене з тривогою: щось в святі чиниться не те… Римується вже відчай з вічністю, у горлі крик […]...
- Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, то я стояв на березі тоді, коли повітря шилося стрілою і вигуки лінали […]...
- Павло Мовчан – Подвійна експозиція Бентежачи тремтить з-поза повітря все снується і випинає слух дугою немов стосується це ще к о г о с ь в мені безособового але ні […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя…” На снігу торішнє листя, насінина на снігу, сніг присів, немов прокиснув, стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – жовта тріщина навкіс, почалась така відлига, що […]...
- Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку сталевим спалахом води, крейдяні кола біля ганку замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву урвав на самому кінці, і […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу по саме серце, по самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – на чорні очі, Тихі копита – по губах. В полотняній сорочці, з полотняним […]...
- Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
- Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, бездомному мені незатишно і гірко, – як в полі полину, пожухлій бадилині, – в дводільній однині від літа і донині. Темніючи […]...
- Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
- Павло Мовчан – “Дме вітер…” Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу, і плоть бугилова гуде, як сопілка. То протяг навстіжний зі снігом припали до губ, щоб видмухать […]...
- Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
- Павло Мовчан – Задавнений голос Рот, закоркований землею, вже не звелить іти вперед, прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й гудзі металеві вглибають в землю для прикмет. Хто в час був […]...
- Павло Мовчан – І сон розгадую вві сні Була подушка голками набита… Чи, може, спав в терновому вінку? І снилося: біжу високим житом, і вустюків в мені, як в гольнику… Я сам не […]...
- Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую…” Кожного дня шукаю-відшукую форму для дерева, форму для квітки: крона роздмухана вітром, бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, що виходить з-під кореня. Слово […]...
- Павло Мовчан – Листопад (триптих) 1. Ранок Ще червінь вітром не розмита, і дійсне в обрисах лежить, і золота галузка жита благословля біжучу мить. Зійшовши з самого вершечка стрімкого дерева […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...