(Фотографія хлопчика перед стратою.
З циклу “Музейні експонати”)
Неопалима купина! Запалена ще з ночі.
Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі.
І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив:
вчорашній день і нову близь,
і очі жаром налились, і став весь світ гарячим.
Палає шлях, і білий кінь
обвуглив в леті груди,
і, розпорошуючи тіні, йдуть обгорілі люди…
А серед них мій побратим,
що спалений був зранку –
він жорен вогняний котив
через майдан до ганку…
Він раптом глянув у мій бік
жаринами із-під повік, і замахав руками,
і товщу простору пропік,
що холодів між нами.
А я… я вуха затулив, щоб голосу не чути,
та він долоні пропалив
розпеченим жар-прутом.
Я тільки чув: вогонь гуде – аж полум’я регоче…
І я лечу до тих людей, спитати щось їх хочу.
Мов паперовий, взявсь вогнем, на вітрі попелію
і бачу: коло кам’яне попереду біліє.
І холодом палючим б’є
від колеса-недвиги,
і знаю, що воно – моє…
Але чому із криги???
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – Нічний дух І кануло, і догоріло, слід, наче рану, затягло, і тільки хмара скров’яніла важке заносила крило над небокраєм, над селом, де шлях іще пашів теплом, а […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, мов маска мідяна, блищить, і лиже пломінь язикатий суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… лиш дучка лишилась – гуде […]...
- Павло Мовчан – Братові Дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, і щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І […]...
- Павло Мовчан – Рука Тільки й видно було, що руку, а за нею не розпізнати імені, ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка долоня, ширша за світ. Гойдати […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…” Повітряним містком нас доля сполучила, розпеченим гвіздком єднала руки нам, та простір розхитавсь, і в глибину провалів то розум западавсь, то день у день зникав. […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: у вікна вдосталь натекло важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
- Павло Мовчан – Дощ Не дощ, – а кінь. Гнуздечки брязкотять, То чалий кінь Чвалає темним містом І гречно клонить голову додолу, То сонний Сон вертає вже додому, Гнуздечки […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Герасим’юк Василь – Запахли яблука у сіні Запахли яблука у сіні – на молодість, на перший гріх. Містечка галицькі осінні. Є щось феллінівське у них. Когось повік не розшукати. Губити щось, як […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять і серце Від сизого до голубого одвільгли хмари й дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба так тягне холодом хмарин, що глибше входить сам у себе, аж чути скрип тугих пружин. І риби скид […]...
- Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, розхильчасті гілки щось креслять нечітке, і пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, де солодко тремтять березові листки. […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена…” В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, і окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон […]...
- Павло Мовчан – Біля братської могили Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви і, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, бо, як і ти, уздріли провали чорні […]...
- Павло Мовчан – “Від сизого до голубого…” Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, що капле, […]...
- Павло Мовчан – “Червінні дні грибного духу…” Червінні дні грибного духу поволі скресли, без знаку, торкнувшись легко тільки слуху летючим шерхотом в листку. З глибоких нуртовинь небесних чи, може, з пам’яті – […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, дерева, світлі, мовчазні, і щедро роздають багатства сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – хай капле золото й бурштин… […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, і тіні на стіні писали розпач свій, і книга на столі лежала, […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
- Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
- Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю…” Життя благовісне, звеличене смертю, у слові у кожному – кисню ковток; найменша піщинка тобою всещертна, обтяжений гнеться к землі колосок. Життя відшароване звуком і змістом […]...
- Павло Мовчан – “Земля тужавіє від подмухів вітру…” Земля тужавіє від подмухів вітру, і вершники скачуть прозорі по ній, і чути іржання, мов легіт, тендітне, і збруя палає на кожнім коні. З країни […]...
- Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – […]...
- Павло Мовчан – “Не крилить крилець пташка грудкувата…” Не крилить крилець пташка грудкувата, присохла до сучка, і оком не звильне з снігів високих, з білої загати, що стримує повітря весняне. Себе високим деревом […]...
- Павло Мовчан – “Не барвиться, перецвіта…” Не барвиться, перецвіта навкружниця у колір диму, і накривають хатній дах дерева крилами прудкими. І місять листя, наче глину, бо чути: ноги шелестять, і на […]...
- Павло Мовчан – Братські зусилля Ворота в небо знають тільки птиці, і погляд вгору можна не підносить. Знайшовши отвір в безвість у криниці, послухать можеш, як вода голосить… Колись всім […]...