Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева,
і проступаюча дорога слідом торішнім ожива.
Листки потрухлі, жовта глиця,
насіння з вільхи, будяки
і нехолонуча живиця, що капле, капле в дві руки…
В глибоких зморшках зберігає
шорстка кора вологи слід,
та в пам’яті моїй немає слідів від проминулих літ.
Свідомість, спрямлена до крику,
її мов вітром продува;
проходить простір многоликий, гуде порожня голова.
Кого кохав, конав від муки,
і язиком – листком щавлю –
зализував сліди розлуки, завдавши серцю лиш жалю.
Аж страшно, порожньо, неначе
хтось замість тебе досі жив
і твою пам’ять не позначив, а тільки душу спопелив.
І все чуже тобі, ніяке, і безіменне, світе мій,
кому складать, за віщо дяку?
– Живи безклопітно й радій…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Пам’ять і серце Від сизого до голубого одвільгли хмари й дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, […]...
- Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
- Павло Мовчан – “Дме вітер…” Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу, і плоть бугилова гуде, як сопілка. То протяг навстіжний зі снігом припали до губ, щоб видмухать […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
- Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
- Павло Мовчан – “На срібнім денці тишини…” На срібнім денці тишини лежали круглі зерна сміху, і навалились на тини химери реготливих віхол. Вже відсміялись, знемоглися… Дивились порожньо в шибки. А на заржавлених […]...
- Павло Мовчан – Розчерк На вістрі голки, на вершку страждання – солодка болість: помиливсь!.. А ти за мене помолись, – розчарування! Краплину музики – в журбу, ще не допиту […]...
- Павло Мовчан – “Настане хвиля переселень…” Настане хвиля переселень, коли вживусь в стебло трави, коли цвіркун зведе оселю в дуплі пустої голови. А може, в горлі ластів’ячім розпорошусь, як круглий звук; […]...
- Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись твого імення, світку мій, вуста поламані, […]...
- Павло Мовчан – Досвід Нерв пам’яті, оголений літами, вже занімів, і біль давно ущух; і пагорб часу, мов замет, розтанув, розмив сліди щоденних завірюх… Що ти вчинив за дні […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець…” Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, і мокрий холод обнатужив плечі, а під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні і видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні хитають скрушно:- Вона п’яна…- Як порошинку, на руках несу тебе й боюся вітру, […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ганку та вибілив крейдою діл та […]...
- Павло Мовчан – Ревнощі Мур саморослий непомітно загнався високо в блакить, аби закрити сонце літнє і нас навіки порізнить… За ним зосталися дерева… Попереду ж – чорнів гудрон… Труба […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, дерева, світлі, мовчазні, і щедро роздають багатства сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – хай капле золото й бурштин… […]...
- Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, і всі мою живу минають суть, а тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А […]...
- Павло Мовчан – Невідомий художник XVII ст (З циклу “Музейні експонати”) Вороття блудного сина Зменшилось поле, і ліс підступився далекий, ніби хтось вибрав з повітря блакить, мерхне в сокири крило, як в […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – “По сліду каменем котила…” По сліду каменем котила, піском кропила, де ступну, моя насущнице, немила, у гніві я не обернусь… Долоні багнуть відлетіти, обернена душа назад, де замикають сині […]...
- Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
- Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, я відірваним листком кружеляю […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – М’язи голосу Не змірять відстані ні шепотом, ні криком; лиш нині є, вчорашнього нема… Кричав, кричав, неначе двері смикав: ніч безвідлунна, темрява німа… І видихав у целофан […]...
- Павло Мовчан – Гравюри Георгія Якутовича 1. Сутінь фарби розмиває, сполучає з криком тінь і вплітає вовчу зграю в чагарі густим-густі. Ось вони: летять жарини, пропікаючи наскрізь м’якуш зваляної днини: капле […]...
- Вірш Тараса Шевченка – Не тополю високую Не тополю високую Вітер нагинає, Дівчинонька одинока Долю зневажає: “Бодай тобі, доле, У морі втопитись, Що не даєш мені й досі Ні з ким полюбитись. […]...
- Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра” Від звуків у небі лишаються смуги – вони так повільно за вітром летять… Ген – голуба туркіт, он – щебет вівсюги, а ген – на […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне…” Вода спалахнута не гасне, узявшись золотим льодком, і чайка падає шугаста з-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична […]...
- Павло Мовчан – На два голоси – Свистілочко-сопілочко, кленова моя гілочко, з-під пучок дим – чи ти гориш, чи упилася сутінню? Чому ти на губах мовчиш, і як тебе роздмухати? – […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на […]...
- Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, рушники комусь хтось ткав, душу […]...