Повітряним містком нас доля сполучила,
розпеченим гвіздком єднала руки нам,
та простір розхитавсь, і в глибину провалів
то розум западавсь, то день у день зникав.
Які такі зв’язки, які такі сполуки,
що рвуться нетривкі клітини і кістки,
лиш виступає кров там, де сіамську руку
вже біль розчленував на дві, на дві руки…
Гадалось, що одне, ніколи не ділиме,
не розімкне ні час, ні лезо крижане,
і буде глибшим слід, і далі шлях ітиме,
вестиме доля нас, а не тебе й мене…
Минулося… Між нас все товщий шар повітря
і пам’яті провал, та начебто й не жив.
Крізь урвище несе пожухле листя вітер,
щоб знову береги я криком сполучив.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Леся Українка – Така її доля (Образок з життя) Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у людей. Та й нащо їй велика хата? Сама вона […]...
- Вірш Ліни Костенко – Доля Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі. Одні були царівен не гірш, а […]...
- Ольжич Олег – Ольвієць Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. Серце ледаче давно – як фiал без вина. Пiнявий трунок щасливо допито до дна, Личить же усмiхом стрiнути […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, тверда моя рука торкнулась твого тіла і зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив душі святу основу?.. […]...
- Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для […]...
- Павло Мовчан – Криничний день Криничний день як для почину відкрив джерела ворухливі, і вісник сонячної зливи квапливо крила золотив. Поклавши відтінь самоти на тихе лоно полонини, світ прокинувсь: без […]...
- Тарас Шевченко – Доля Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного […]...
- Павло Мовчан – “Вітрець війнув на річки лезо…” Вітрець війнув на річки лезо, здмухнувши з клена дрібен жар й розплівши гойдалку берези, де спав малесенький Ікар. І дві кленові насінини були у нього […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...
- Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – “День риштований шелестом лісу…” День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, […]...
- Павло Мовчан – “Шпувало море, шум шумелий…” Шпувало море, шум шумелий розповивавсь у ширину. І випивали з нас джерела сипку важку речовину. У глибину землі й блакиті час виструмовував із нас. Кров […]...
- Павло Мовчан – “Тебе ліпили протяги в степу…” Тебе ліпили протяги в степу, дух облягала трав’яна сорочка, видющою відчувши плоть сліпу, ти розірвала кокон сповиточка… Мороз торкнувся лезами зіниць і під лекало темряву […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять і серце Від сизого до голубого одвільгли хмари й дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – “Диму пряжа над водою…” І день іде… Т. Г. Шевченко Диму пряжа над водою випрялась сама собою, сам собою смуток зріс, очі звузивши для сліз, тільки сухо ув очах, […]...
- Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, і тінь прохолоди все довше лежить у тебе в ногах. І згинаються плечі, так наче поважчала неба блакить. В сусідськім […]...
- Павло Мовчан – “Від сизого до голубого…” Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, що капле, […]...
- Павло Мовчан – Дно великої біди Все глибше входить ліс зазубринами в воду, і шелест листв’яний занурюється вглиб ріки, де залягли важкі скарби на споді, де схованку знайшли рухомі злитки риб. […]...
- Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід…” Вони тікали через чорний хід, і гіпсовий білів позаду слід. Висаджувалось шкло розбите з рами безкровними плечима та руками. І гіпс волав, і голосила бронза. […]...
- Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись…” Звільни від гніву серце, не гнівись, пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі – пусте… А чого […]...
- Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
- Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
- Павло Мовчан – Тяжіння Приручений вітер слухняно зі мною ішов через степ, куйовдив волосся уже не густе і слід замітав – лишався хвилястий пісок, – лише б не запікся […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно…” Світе мій, як це просто, майже буденно – земля під кущами затвердла від тісноти давно, певність під спиною маєш і рукавом зеленим очі свої закриваєш, […]...
- Павло Мовчан – Глибини Владар глибин, розгалузивши води й коріння, перевертає каміння, згладжує впадистий слід, сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління, і замикає падінням політ… Пахнуть живицею пальці, […]...
- Павло Мовчан – Весна Щодень тебе перемагаю: ім’я й накреслення твоє, що підкріпилось бростю гаю і однослівним ручаєм. І, вочевидь, звитяжства денні значущі лиш для самовтіх. Джмелі літають нестяменні, […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
- Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – Дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...