Андієвська Емма – Міри видовження

Ніщо – ніде, лиш серце – лускокрилі,
Які – ледь – біль, що – на всю прірву – зблисне,
Ще заки доля – довбнею – лулусне,
Вивільнюючи – з черепа – макрелі.

В повітрі вогкім дефілюють кралі,
Навколо ширячи огуддя млосне.
Терени смутку, що – скелясту власність,
Якою – смерть, що – путівці і ролі,

Де скарабей – на манівцях лускатих –
Сонця – в свідомості – погаслі котить.
Й де все дзюрчить й дверима – навстіж – ляска,

У невимовне біжучи з колиски –
Крізь вушко голки, що – на магістраль.
Сам. Сам. – І не сховатися від стріл.

2002



Андієвська Емма – Міри видовження вірш.