Андієвська Емма – Навколо передумов

Воює далі, хоч давно помер,
Самітній лицар в тилягах цеглястих.
Як гупа серце крізь опале листя. –
Єдиний змиг, – й помандрував крізь мур.

Минуще – свій – і вміст, і хвилемір –
Із капищами марноти і млости.
Бува, що й смерть шаленцеві полестить,
Хоч в неї – з атраментом каламар.

Як немовля, яке – тіла дорослих,
Що – видиме (не краєвиди – рислінг),
Дарма на нього увесь всесвіт цика,

Бо ж – нетямуще – бульбашку – на цоколь,
Що вічність, – вибуховий хемікат, –
На ключ – у грудях тліну – замика.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Андієвська Емма – Навколо передумов вірш.