Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “…І вустюки занозяться в зіниці…” …І вустюки занозяться в зіниці, суха солома очі розрива, занурюєшся в себе, як в криницю, де рідина застигла нежива. Не від щедрот природи, а від […]...
2. Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса мелькочуть, наче відблиски млинка, повільна хмара прогинає плесо, зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, від колеса […]...
3. Павло Мовчан – Евакуація Був день, що ні змісту йому, ані форми, зрівнялась з землею розбита платформа, і потяг розмивчатий парою жбухав, колеса гриміли об рейки над вухом. На […]...
4. Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
5. Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, схолонають ліси, і листочок листка доганяє, і повзуча трава завмирає, наїживши спину, щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір […]...
6. Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки…” Стукають краплини золоті в шибки, лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, […]...
7. Василь Стус – Напевне, так і треба Напевне, так і треба – судилося бо так: упали зорі з неба і надломили мак. Така знялася хвища – ні неба, ні землі, лиш чорне […]...
8. Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
9. Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
10. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
11. Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
12. Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне мальована луна […]...
13. Павло Мовчан – “Земля тужавіє від подмухів вітру…” Земля тужавіє від подмухів вітру, і вершники скачуть прозорі по ній, і чути іржання, мов легіт, тендітне, і збруя палає на кожнім коні. З країни […]...
14. Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод вганявсь під нігті, кров студив, […]...
15. Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрiчай, товаришу Хароне, з лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь, уже й додому […]...
16. Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
17. Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару…” Обганяє хмара хмару, куриться літак, мов дріт, в надра вигаслого жару, щоб поволеньки згоріть… Шовкопрядний дощ тихенько точить лощені листки… Біль такий, ніби обценьки з […]...
18. Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі…” Вже смеркла вода. І дерева глибокі верхів’ями нурились в прірву німу, мов лійка, округлене широко око несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і […]...
19. Павло Мовчан – “Втягнувши голову у плечі…” Втягнувши голову у плечі, ввібравши у зіниці зір, я наслухав, як суне вечір, як тягне холодом із гір. Тремтить між пучками стеблина, і дрож проходить […]...
20. Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
21. Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” У передвіщеннях мені являлись образи сумні: то наче скачу на коні і нагло падаю додолу – одна нога ще в стремені, а голова скородить поле. […]...
22. Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
23. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
24. Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
25. Павло Мовчан – Сон (диптих) 1. Шепотіння. Хтось губами спіймав пломінь свічки, Проковтнув. Шепотіння. Обіймаються тіні. Чорні руки сплітають; До моєї оселі зірки запливають. Плавники хлюпотять об імлу. Руки нишпорять, […]...
26. Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
27. Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
28. Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…” …Нема вороття… І там над водою зоставив відбиток зі шкірою свій, колеса ж забрали дорогу з собою, згорнулася курява в жовтий сувій… І листя згорнулось, […]...
29. Павло Мовчан – По цей бік осені 1. Запевненням, хмільною спіллю лунає сюркіт від стерні – яке безмежжя для дозвілля, які медоточиві дні! Що навіть долі не картаю, не нарікаю, а живу […]...
30. Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, щілясті шелестять очерети, замість води снує в струмочку голка – на той бік літа нам не перейти… І кінь сумний […]...
31. Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
32. Павло Мовчан – Козак Мамай (з малюнка) Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання. І найгінкіше із дерев сахалось гілок власних. Угору тінь […]...
33. Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
34. Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
35. Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу по саме серце, по самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – на чорні очі, Тихі копита – по губах. В полотняній сорочці, з полотняним […]...
36. Павло Мовчан – “Що з нами трапилось?..” Що з нами трапилось? Дощу не помічаю… Куди ж ми квапимось? У далечінь безкраю… У грудях сміх; Дзвенять лункі колеса, В ковтку повітря Далечінь воскресла. […]...
37. Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, не помічаю, бо не хочу, хоч розторочують мою плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю затягся вузол заполочний. […]...
38. Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
39. Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
40. Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове…” В зіниці зневірені, сестро-любове, вп’ялись колоски чи луската полова: не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться […]...