Василь Стус – Мумiя

1

Голова його заполонена спогадами.
(Вiчне перемелювання однiєї iстини:
гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi,
пiдлiсть пiдлостi пiдлостi).
Хтиво показує старечим ротом :
те, що було 1968 року нової ери
вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi,
подiї 1968 року перед Христом.
Рухається, зазираючи в брезклу воду.
Пiдiйшов побачив збагнув
збагнув пiдiйшов побачив.
Все вже збагнуте,
пiдiйшов побачив,
нi греця не збагнуть.
Але – стверджуватися :
утверджування покiйника,
реанiмацiя на рiвнi народження,
демократiя цвинтаря.
Очей – не треба.
Нiг – не треба.
Рук – не треба.
Зусилля – зайвi.
Зайва голова
на рудиментарних плечах.
Цар природи, вiнець її,
бiльшає, отже, малiє.

2

Проминання – цiлюще.
Одужання – самовтратою.
Дозрiвання – знищенням,
Вивершення – божевiллям.
Композицiя багатьох голов,
поставлених одна на одну

(перша спить,
друга спить,
третя – спить,
четверта, п’ята –
до нескiнченностi! –
спить)

Верхня пантрує сон.

3

Кинеш камiнь –
розходяться рiвнi кола.
Ловиш кола –
тодi вони знов збiгаються,
утворюють подобу
стисненої пружини.
Виймаєш камiнь –
чорнiє дiрка сама.

Василь Стус – Мумiя вірш.