Василь Стус – Безсонної ночі

Думи визбираю, мов зерня,
Ніби стернями колоски.
Колять сльози. Колючі сльози.
Остюками – в очах.

Ніч протовпиться, як п’яниця,
по кімнаті, по стінах шастає.
І мовчить, і мовчить. Домовий
так ходив би. Мовчав би.

За вікном гуркотять літаки,
ніби відьми – на шабаш.
Понад дахами,
понад затихлими,
понад притахлим Києвом – гуркотять.

Емігрантом. Їй-богу. Ліжко.
І на ковдрі – од вікон – грати.
І подушка моя скуйовджена,
і скуйовджена голова.

Що ви ловите, телевізорні
Збожеволілі антени – погорільці?
Що ви ловите – запалим ротом –
комини почорнілі?

Вам повітря забракло? Диму?
Розум спертий, як спирт, горить?
Другу ніч уже, другу – не спиться.
Жовкнуть у вікні ліхтарі.

XI.1964



Василь Стус – Безсонної ночі вірш.