Василь Стус – Даруйте радощі мої

Даруйте радощі мої
і клопоти мої –
нещастя й радощі мої –
весняні ручаї.
Просвітле небо аж кипить,
просвітле – аж кипить.
Блажен, хто не навчився жить,
блажен, хто зна – любить.
О, кара земле, окрай гри,
бери мене, бери,
спасибі, що вгорі кипить
сонце – угорі!
Спасибі, що росте трава
і що душа жива,
і що біліє голова,
і кільчиться трава.
Спасибі, коли ти є ти,
що ти – це ти і ти,
що досить руку простягти –
і край, і грай, і ти.
І золота твоя габа –
на руті, йа піску,
і на руках, і на губах,
і на моїм віку.
Пробудь же завжди молодим,
пробудь же молодим,
в святому літеплі води
ти сам стаєш святим.
І хай-но очі як вода,
хай – як жива вода –
але ж бо й горе – не біда,
і горе не біда.

VI.1969



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Василь Стус – Даруйте радощі мої вірш.