Василь Стус – Людина флюгер

Людина флюгер. Так. Людина флюгер.
пiдвладний вiтровi, а не собi.
Я знаю? Може, бог чуттями править.
чуттями править, може, дика товч
ще не оговтаних бажань людських.
А ти живеш навпомацки – i тiльки.
Самопiзнання – самозагасання.
Триматися у власному сiдлi –
такi химери юностi, що шкода
i часу i себе i бога – теж.
I вже. Вкипiла пiд ногами магма,
й ствердiла товщ i магма почувань,
i прагнення ствердiлостi – повтори.
…А змучений повторами, натрудиш
з’ятрiлу душу. I нема тобi
рятунку: прохромити твердь змертвiлу
I в море неспокiйно увiйти,
щоб борсатися i, немов вiтрило
порожне, виповнитись шалом дня
i вже покореному, порiднитись
з безумством свiту бiлого. Пливи
i погинай, заблукане човенце.
Як здумано життя чуттями править.
Зухвало як – цуратися душi
i навертати й повнитись. I вiчно
летiти в сонмi самопочезань.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Василь Стус – Людина флюгер вірш.