Василь Стус – I поблизу – радянський сад

I поблизу – радянський сад,
будова й роздуми в маруді
про довгу чергу самозрад.
Я кочегарю в халабуді.
Ставок тьмяніє, наче ніч,
розлита й вигускла до ртуті.
Так добираються до суті
душі? Доходять протиріч
із розумом? Iдуть на шпиль
тремкого молодого горя?

Як вечір душу розпросторив.
Як сяє антрацитний біль
із темряви. Немов відьмак –
не відведе од тебе й ока,
все стежить, стежить неборак
і припадково й ненароком.



Василь Стус – I поблизу – радянський сад вірш.