Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані

О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома
золотими скарбами утоптана в твань…
Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому
на далеку Сибір без ридань.

Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті,
а ганчір’я чому не махає з тинів?
Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті,
лиш кричать криниці: – Зупині-і-іть!..

Зупиніть переселення душ та народів,
перевезення праху та слів,
переміщення Заходу й Сходу,
переміну обох полюсів!..

Зупиніть катафалків обози!
Розірвіть, розпряміть ободи!..
Кам’яніють невитеклі сльози,
сонце гасне в степу назавжди…

І мелькоче душа, наче шпиця
в заболоченім колесі дня,
і не може ніяк зупиниться:
все когось доганя, доганя…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані вірш.