Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства
стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки;
хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши,
рушники комусь хтось ткав, душу кляв пропащу,
шкуру жаб’ячу палив наповіщось люто,
каменю клубок котив, відбував покуту…
Шлях світ за очі проліг десь чогось шукати:
не знайшов, не вмів, не зміг, не здобув, не втратив…
Міст скляний не перейшов і не зміряв моря,
не звивав волосся шовк, серця не впокорив…
Не втолив – спалив язик; шепіт,
наче сажа: принатурився, привик, душу сном обтяжив…
Не згадаю де, коли, як, чому, навіщо,
хто до серця присмолив лихо-кам’янище,
чом розслабла тятива, обважніли й руки,
крик чому не перейнять, не збагнуть сполуки?
А од сонця все летять променисті стріли,
і тому жада душа завше перевтілень.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, не промовляють – шовк прядуть, вуста-меди, вуста-гріховні, їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, коли почую мови шовк, і шелестить […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – […]...
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…” Ні подумки, ні пошепки, ні вголос не викричу я розпачу ніколи, не вимовлю ні словом, ні журбою, пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив […]...
- Леся Українка – Казка про Оха-чародія В тридев’ятім славнім царстві, де колись був цар Горох, є тепер на господарстві мудрий пан, вельможний Ох. Сам той Ох на корх заввишки, а на […]...
- Павло Мовчан – “Вислизає із горла розслаблений звук…” Вислизає із горла розслаблений звук, прилипає до пальців струна-волосина. Все, чого не торкнешся, жадає сполук, розкрадає тебе по краплині. Не питаю “навіщо”, питаю “чому”, відчуваючи […]...
- Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) Як пам’ять відбілить і кров свою очистить?.. Порошиться блакить на Дерево безлисте. І тріщина вузька – то й сніг не западає. А […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – До життя Прихилля серця, мови любота, – з твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, я маю все, і навіть гіркота, щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...
- Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю…” Не виглиблю нічого, не дізнаю, чому душа журливою буває, коли ані причини, ні знаку, ти раптом ніби став на скрізняку, і тягне вітром з чотирьох […]...
- Вірш Миколи Руденка – Майже казка Коли і де, і у якім столітті (Чи на землі, чи, мо’ й не на землі) Те грішне “я” жило уже на світі – І […]...
- Павло Мовчан – Вирок Зживаю душу всю до порошинки, зживаю власну душу, як чужу… Кров вистудив… життя своє розтринькав… Що тобі, Боже, в судний день скажу? Що словоблудив, потакав […]...
- Павло Глазовий – Казка Вже ніч на дворі. Не спить дитина. Схилився батько над ліжком сина І виявляє любов і ласку. – Послухай, – каже, – синочку, казку. Так, […]...
- Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – я перехожий випадково гаєм: хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
- Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини, ні цятки в небі – вимита блакить: течуть, течуть єднальні волокнини, а поміж ними і життєва нить. Цей зрячий […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою…” Кропив’яним серпом, джерельною водою мізинчика урізав – закапала роса, і голосом, поділеним надвоє, гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, […]...
- Павло Мовчан – “Десятки рук його ловили…” Десятки рук його ловили і навперейми, й навздогін, на землю кидали, щосили втискали гостряки колін… І тріснув шкіри шовк раптово, проникла в груди длань чиясь, […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
- Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, і пада з крила на крило споловілий лелека: хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, […]...
- Леся Українка – Давня казка Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове! Тільки вибачте ласкаво, Що не все в ній буде нове. Та чого там, люди добрі, За новинками […]...
- Леся Українка – Осіння казка 1 Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в’язень лежить у кутку на соломі і спить, на нього падає від низької стелі ледве примітний промінець світла, що […]...
- Вірш Ліни Костенко – Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
- Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть…” Громадяться віки і на свідомість тиснуть, мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, і ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: […]...
- Павло Мовчан – “В тобі освячений, сполучений любов’ю…” В тобі освячений, сполучений любов’ю, та ще продовжений іменням, тихослов’ям… Щока в щоку – глибокі дзеркала, поміж якими сонечко пала… Не розімкнути волокнистий час, який […]...
- Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ганку та вибілив крейдою діл та […]...
- Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Пан та собака (Казка) На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, […]...
- Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь і, поторкаючи руками, гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, що швидко крутяться віками, нічого угадать не […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – Дводільність Однодільний і світ – так чому в роздвоєнстві дні минають, між долонями сосна нестримно росте, захват криком вуста розтискає – затікає повітря густе?.. Так навіщо […]...
- Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий…” Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска, не білістю відстрахує, а м’якістю: не розрівнять його до чистоти дзеркальної… І не розтане він, і не повстане… […]...
- Павло Мовчан – Проти сонця Сніг насичувався світлом, соковито дозрівав; дзьобом гайворон столітній простір порваний латав. Обернувся зір мій в себе: стало боляче вбирать вимиту яскравість неба і сліпучу благодать. […]...
- Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, і горобина, вибухнувши жарко, аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – так ніби сонце […]...