Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь
в талих водах, на скибах рахманних.
Був і степом, і полем колись,
величався життям дерев’яним.
І на пам’яті вже ні слідів:
ручаї постинали й підошви,
і життя, розчинившись в воді,
кров згорнула у кілька горошин.
До подини і погляд вже збіг,
губ куточки течуть до долини,
щоб ізнов перейти колись в сніг,
а з снігів – в горлові крапелини.
Наповіщо той досвід мені,
сніговий, водяний колообіг,
швидкопіняві дні водяні,
краплі крові в багатій оздобі?
І навіщо цей дзвін ножовий
ручаїв та струмків змійкуватих.
Та лунає вже крик горловий,
щоб, як стрічку, цей чин перетяти!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Максим Рильський – У хутрі лисячім мене одвідав гість У хутрі лисячім мене одвідав гість Із люлькою в зубах і пойнтером Нероном. Тепер удвох сидять. Нерон поважно їсть. Пан п’є, – і тихий дім […]...
- Павло Мовчан – “Нитки промінні гай сплітають…” Нитки промінні гай сплітають, зі світлом погляд твій ріднять, пташки зникати відлітають, аж крила спалені димлять… Розбризкують себе по краплі в димучу далеч весняну. Трава […]...
- Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
- Павло Мовчан – Пам’ятати? Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню: всякого непотрібу в іскрах нафталіну… Шапка-смушка, драний кожух, пір’я на подушку, зваляний пух… Наповіщо дати? Числа та віки? Хто сукав […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, стерте чи забуте, березень минувся чи прожився лютий? Зменшується […]...
- Павло Мовчан – І не оскаржив біль -О-о-о-о-й! – Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий; знеобачки наткнувсь та й розпанахав слух… Навіялось снігів, натік дощами простір, у горлі мови жар задмуханий […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, чорно маха – обтина за стропою стропу… […]...
- Павло Мовчан – В передчутті весни Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь оскорбною пітьмавістю по сизім, і небо краплею провисло журно вниз, щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв […]...
- Павло Мовчан – “Промінь розщеплює зруб і вино каламутить…” Промінь розщеплює зруб і вино каламутить, вузить зіниці, жолобить лице. Думка глибока, добувшись до суті, хрестики ставить твердим олівцем. Тріщина вуст вже давно кровоточить., ящірка […]...
- Павло Мовчан – “Покрай хвилі йду. Спиняюся…” Покрай хвилі йду. Спинюся. І пливу, пливу, пливу… Дрізд кубельце мостить в вусі, смиче із-під ніг траву. Вимиває землю хвиля по піщинці – ти ж […]...
- Павло Мовчан – Надмір Яке строкате пір’я в пташки, – зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й […]...
- Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло […]...
- Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у […]...
- Павло Мовчан – Зустріч у полі (З циклу “Відлуння війни”) О. Каркищенку Стоїть вінценосна суха бугила, зберігши минуле величчя. І тінь часовказна на весну текла – прозора, студена, кринична… – Нічого,- […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, не відгороджуйсь іменем від світу, не змінюй хутко мінуси на плюс і не вважай, що стежка – то […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять…”) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, пробігши в безліч ніг […]...
- Павло Мовчан – Сон (диптих) 1. Шепотіння. Хтось губами спіймав пломінь свічки, Проковтнув. Шепотіння. Обіймаються тіні. Чорні руки сплітають; До моєї оселі зірки запливають. Плавники хлюпотять об імлу. Руки нишпорять, […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Пожовкла дитяча фотокартка (З циклу “Фотокартки”) В безмежних пухнечах затишно, уліжно, розірвано обрію кільця річні, і дихає холод хвилястий невстіжно – нема де сховатись малому мені. Цей ватяний […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, і біль твій – в цямри ребер. Краду з […]...
- Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Сніги” 1. Перший сніг Утративши непевну вись, принижений вітрами, погаслий жайвір падав вниз, провалювавсь над нами. Зіщулившись, вода німа його не відбивала, бо слухала, як йде […]...
- Павло Мовчан – Степ Широкий шлях. На ньому садить вихор навприсядки курного гопака. Душа самоосвітлюється тихо, а лихо йде позаду чумака… Степ розмикає замкнуте обличчя, і губи половиняться, мов […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
- Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
- Павло Мовчан – Лічба Многовмістима ця лічба все зрахувала: дати, роки і розіклала на губах минувшину на “доти” й “доки”. Розкинеш руки – ось який цей світ, цей простір, […]...
- Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни…” Золототканні шати в панни, золотообідні ридвани, соломою їй мостять шлях, і ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, її покривдити так просто: […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...