Павло Мовчан – Весна

Схожі вірші:

1. Маркіян Шашкевич – Вірна Зашуміла дубровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий, Бо із війни за три роки не вертає милий. […]...
2. Семенко Михайль – Сон Вона живе і досі невже і я живу Я бачив її коси фіалки рву. Десь у рові зеленім і її рука Лежить у мене на […]...
3. Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше…” На цій землі ти вже не вперше, і доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень якщо не вчинку, то хоч сна… […]...
4. Микола Вінграновський – І та весна, і ця весна І та весна, і ця весна, Як срібна посмішка весла. 1975...
5. Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
6. Павло Мовчан – Евакуація Був день, що ні змісту йому, ані форми, зрівнялась з землею розбита платформа, і потяг розмивчатий парою жбухав, колеса гриміли об рейки над вухом. На […]...
7. Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом…” Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, лягли в ногах повільненько, заснули далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, кругліє яблуком на […]...
8. Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
9. Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: […]...
10. Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
11. Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона немов у Ворсклу з’їхала з гори. […]...
12. Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава…” В день молодого сонця, коли в росі трава й під голову лежачу вода не підплива, коли очима в’яжеш повітря у вузли, усі свої похибки безжально […]...
13. Павло Мовчан – “Нитки промінні гай сплітають…” Нитки промінні гай сплітають, зі світлом погляд твій ріднять, пташки зникати відлітають, аж крила спалені димлять… Розбризкують себе по краплі в димучу далеч весняну. Трава […]...
14. Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього […]...
15. Павло Мовчан – М’язи голосу Не змірять відстані ні шепотом, ні криком; лиш нині є, вчорашнього нема… Кричав, кричав, неначе двері смикав: ніч безвідлунна, темрява німа… І видихав у целофан […]...
16. Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
17. Павло Мовчан – Сіль землі Весело-зорна, світляна, осонна, то літеплом, то мукою огорне, джерельнострумна, впадисто-висока, земличенько, на роговиці ока ти порошиною невмітною лежиш така легка, кульбабна – хоч не диш… […]...
18. Перебийніс Петро – Тернопільська весна У Тернополі тане зима, розмовляє з вітрами гілля. Видно, чайки здалля прилітають сюди недарма. Зацвітає Тернопіль навесні, навесні. І лоза вдалині за туманами світить мені. […]...
19. Павло Мовчан – “У попелі білім, в руйновищах білого царства…” У попелі білім, в руйновищах білого царства, немов погорільці, дерева зчорнілі стоять, і п’яний іде, по черзі вітається: “Здрастє”, – частуючи щедро книшами дерева підряд. […]...
20. Павло Мовчан – Пам’ять і серце Від сизого до голубого одвільгли хмари й дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, […]...
21. Леся Українка – Давня весна Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений […]...
22. Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
23. Семенко Михайль – Моє кохання Я завтра з нею знову побачуся Завтра побачуся Не багну більше ні думок ні настроїв З нею коханкою з нею сестрою Завтра побачуся Учора було […]...
24. Павло Мовчан – “Від сизого до голубого…” Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, що капле, […]...
25. Павло Мовчан – Начерки до портрета Івана Франка (поема) Дмитру Павличку 1. Прихильний до тиші золочений явір про полудень літній йому звістував, та хмара зависла, червона краями, хотіла, щоб швидше він в слові постав. […]...
26. Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері…” Непроникальний світ не розчиняє двері: гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, лиш сухо шелестять дерева костопері, повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна […]...
27. Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…” Все знаджує мене: повітря забагато – легені роз’їда, рамена прихиля, громадно зависа, щоб втиснути, впечатать в повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на […]...
28. Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
29. Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась…” Ця радість легка, ще й сама прозвістилась, в простертих руках заломилась у крила: і видно уже, як з розбитих шибок випурхує щось на подобу пташок… […]...
30. Павло Мовчан – “Що може віщувать про плід тернова квітка?..” Що може віщувать про плід тернова квітка? Оголеність стебла не змінюється в звук. На грубих чагарях лежить легка намітка, заплутавши в собі бджіл золотий ланцюг. […]...
31. Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
32. Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля розширила очам роздолля, і тану я, мов грудка солі, – вітри гуляють подовколлям: роздмухують, розносять нас, щоб запліднить біжучий час… […]...
33. Дмитро Павличко – “Дзвенить у зорах небо чисте…” Дзвенить у зорах небо чисте, Палає синім льодом шлях. Неначе дерево безлисте, Стоїть моя душа в полях. Як надійшла щаслива доля, Збудила весняну снагу, Моя […]...
34. Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх зостались від нічних колон, вода, розмлоєна ліниво, у берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками одудкуватий очерет, тінь плуталася під ногами і […]...
35. Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих схвильовану плоть за хвилину озвучить; і ніч насолоди, спожита поволі, розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, заносячись […]...
36. Герасим’юк Василь – Літа душа, немов лоша у зливі Літа душа, немов лоша у зливі… Куди ж тобі, маленьке і дурне! Ніхто не перебув ці смуги сиві, ніхто й своєї втіхи не збагне. Хоч […]...
37. Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на […]...
38. Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, проклюнулось знову в долоні зерно, і жорна гуркочуть давно безпорадно, і камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? […]...
39. Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, бездомному мені незатишно і гірко, – як в полі полину, пожухлій бадилині, – в дводільній однині від літа і донині. Темніючи […]...
40. Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...