Кацай Олексій – Грабіжники могил

В пригод запаморочливому вирі
зненацька впав я на шляхів розкриллі
відчувши що не зможу більше красти
в забутих склепах зоряних династій

І зморений мов динозавр останній
степ сивий зачаївся у чеканні
хоч гучно з пляшки вибиває корок
мій вічно п’яний друг-парапсихолог

Зрадливі гості чорної безодні
ми з ним нерідко як оце сьогодні
скарб відкопавши Дрейків або Дракул
сідали поряд а частіше маком

І віщуни щось тихо белькотіли
душа була віддалена від тіла
жовтіло листя з хворого коріння
й під сонцем місце наше було в тіні

А ми з ним нічого не відчували
і кладовища потоптом топтали
й знайшовши манну божеської зливи
в пакетах продавали оте диво

Та ось злодійкуваті наші лиця
невдач зібгала злидня-моровиця
і коло часу навкруги статечно
змика охайна мертва порожнеча

“Ми життєздатні та не життєдайні”
сичим від алкоголю одностайні
і засипає ніч чорнющим глеєм
розритий схил між небом та землею.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Кацай Олексій – Грабіжники могил вірш.