Кацай Олексій – Давня легенда

Мовчазно з простору відстані робить
зоряна яхта в сузір’ї Кіля
й розповідає зістарілий робот
нам про планету Земля

Слухаємо молоді та дурненькі
зопалу блиск не сховавши очей
з вуст механічних лункі побрехеньки
про батьківщину людей

Ніби колись не у небі під небом
в колі пекельнім самотніх думок
чоловіки скаженіючи з ребер
з крику творили жінок

Ті ж свої груди на двоє роздерши
половинки їм сердець віддали
аби вони закривавлені вперше
біль відчувати змогли

Вчилися ріки текти в океани
мудрі рослини створили степи
не спромоглось лише людство у рани
вкласти потрібні частки

Пошуку їх лабіринт знавіснілий
відчаєм віри людей катував
і непомітно Земля здаленіла
зникла між зоряних лав

В спогадах людських планета втонула
наче у хвилях морських материк
час збаламучений сиплеться мулом
на скам’янілий чийсь крик

Та ще пронизують обрій дороги
ще у слідах проступа згусла кров

Тут обірвав свою розповідь робот
бо за мастилом пішов

Потім коли обпалило скафандри
протуберанцями Альфи Киля
ти шепотіла “а може й насправді
є та планета Земля?..”



Кацай Олексій – Давня легенда вірш.