Кацай Олексій – Втеча

Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдя
ледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттям
варево чорних сузір’їв ллє порожнеча венова
на керамічні обличчя ворога і чатового

Відлюдкувате каміння викресливши з небокраю
з прихистку хмар пурпурових ніч на будівлі сповзає
й зорі віщують нам друзів бо від долівки до стелі
форма пітьми що світла сотається є тунелем

Вгвинтемося ми у нього крицею в поле магніту
і з відчайдушністю дзигі кинеться шлях під копита
карлики й звірі лускаті зникнуть в безодні нічниці
й радощі поту солоні взнають обвітрені лиця

Невороття чорнотропи взнають азарт верхогонів
бо золотими зірками наші підковані коні
бо скрижанілу самотність душ приєднавши до духу
вже вигопцьовує простір танцем одвічного руху.



Кацай Олексій – Втеча вірш.