Кацай Олексій – Дзвони Атлантиди

Ми потопаємо усе своє життя
в минулому і нас не врятувати
зникаємо й на берег черепи
з імли виносять
океанські хвилі

Той гине у штормах величних змін
той скаженіє в мертвім штилі будень –
лиш хилитає дзвони течія
в каплицях Атлантиди

Та ще вони бентежать береги
ті дзвони не розколоті – зарослі
травою небуття і їм у такт
щось метроном відлічує прибою
але ніяк не може полічити
бо океан то є не сума хвиль
а нескінченність суми

Сріблясті риби й бронзові птахи
місцезнаходження тих дзвонів знають
адже вони луна їх у живе
мутована і вранішні рибалки
їх випускають з неводів своїх
і щось кричать услід
зірвавшись раптом в таїну із борту
“Летючого Голландця”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)
Кацай Олексій – Дзвони Атлантиди вірш.