Кацай Олексій – Закоханий робот

Стрімкий наш час
вигадливий на долі –
у хащах
зфантазованих історій
закоханого
робота я стрів
що награвав прадавніх зорь мотив
для дівчини з Північної Корони
олюднивши
звучання електронів
озвучивши
любові кожну мить
і слухав я у неземній місцині
весь нерухомий наче звук в бурштині
ту музику з глибин тисячоліть

Струнка
неначе лазеру проміння
дівча вже не шукало розуміння
як може
відчувати апарат
повіривши що завжди й достеменно
кохання не молекулярна схема
в татуюванні
електронних плат

Вдивлялась у життя
немовби з вежі
крізь штучні очі
кольору безмежжя
й вологий щем
своїх тремких повік
і не ставало робота обличчя
тужливо
відшліфованою річчю
бо й з чорнохмар
йде кришталевий сніг
гойдаючи в лісах
що в темінь вгрузли
чи білим вальсом чи то тихим блюзом
сріблясту математику буття
і розуміли стомлені планети –
допоки є
музики і поети
вони ще мають право на життя
й нанизавши себе
на звуків стріли
нейрони і
транзистори тремтіли
нескорених безоднями істот
а угорі здійнявшись над світами
зникали дві жеврини між дротами
двох досі різнополюсних
природ.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 1,20 out of 5)
Кацай Олексій – Закоханий робот вірш.