З поля днів, уві сні, що наснився давно,
у халявах приносила мати зерно,
і, роззувшись, струсивши його на рядно,
по зернинці, мов дні, рахувала:
– До Петрівки б дожити… – Й дивилась в вікно,
ніби Бога свого виглядала…
Літописцю, снописцю, розгаднику днів,
мені гірко жилось у минулому сні:
цілу ніч до світанку я жорна крутив,
цілу ніч круглий камінь угору котив,
підвереджувавсь я та надсаджував силу
з мірчуком непомірним мірошник святий
вигрібав мій помол – ківш солоного пилу…
Безпросвітне життя уві сні, уві сні:
бликунець у кутку цілу ніч ледве блимав,
і металася тінь всеньку ніч на стіні,
гуркотіли трибки, і шляхи кам’яні
підіймалися круто, і рушилась глина…
До світанку змолоть я мав збіжжя своє,
а мірошник з порога прикваплював мовчки –
ледве брашна текли, лився піт ручаєм,
і на спині розлазилась пріла сорочка…
Що не оберт, то важчим ставав маховик,
і горіли долоні, вповільнювавсь камінь…
-На роботу пора! – розбудив мене крик;
я ж руками махав, ніби корбу крутив –
в соннім тілі свідомість ще спала,
а розпечений камінь котивсь з висоти,
і з-під нього ж – зола струмувала.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Скільки перемито різних днів…” Cкільки перемито різних днів, Як надовго затяглось шукання! Вже переступив за межі слів, Де почавсь майдан мовчання. Істино, єдина, озов дай, Вилущися словом із мовчання, […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Герасим’юк Василь – Дев’ять днів, а потому сорок Дев’ять днів, а потому сорок, а на рік з верхів як з небес ізійшов божевільний отрок і крисаню поклав на хрест. І ніхто з нас […]...
- Вірш Олександра Олеся – “В дитинстві ще… давно, давно колись…” В дитинстві ще… давно, давно колись Я вибіг з хати в день майовий… Шумів травою степ шовковий, Сміявся день, пісні лились… Весь Божий світ сміявсь, […]...
- Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, на кожен штик лопати розпачливо кричить: гортаю поле я, бо прагну переглянуть, ким писане і як окличне слово “жить!”. До […]...
- Олесь Гончар – Скільки днів уже Скільки днів уже, скільки ночей Доводиться нам не спати. Під нами, як Ноїв ковчег, Дриготять і гудуть Карпати....
- Дмитро Павличко – “Ще днів моїх багато за горою…” Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим назустріч підводиться тихо, високе полум’я, […]...
- Павло Мовчан – Брашна Бездонністю отверзнуті зіниці округлились, а в них піщані птиці, кружляючи, у безвість затяглись… Я все це бачив, бачив вже колись. Розлившись поглядом широким по осонні, […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...
- Павло Мовчан – В Кижах Між ребрами брусованої хати росте трава, у вікнах дуплуватих сидять коти, і жевріють ледь-ледь, димлять гноти, наповнюючи вщерть самотністю присадкувате житло, де палахкоче дзеркальце, як […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, де кожен, власну сутнiсть загубивши, i дивиться, i грає. Не живе. Отож менi […]...
- Володимир Сосюра – Мені ти приснилась давно Мені ти приснилась давно, ввійшла ти у думи мої. Я море люблю, бо воно нагадує очі твої. Розкрив я до сонця вікно й дивлюсь крізь […]...
- Дмитро Загул – “Вже давно перестали морози…” Вже давно перестали морози, Прошуміли холодні дощі, Розцвілись винограднії лози, Зеленіють в садочку кущі. Стала казкою ніченька ясна, Голос горлиці чути в саду. Встань та […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло підступавсь похмурий ліс, і стирчали в полі стріли, ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві уцілілі реп’яхи підіймалися щасливо бадилиняччям […]...
- Олесь Гончар – Поля навкруг мене Поля навкруг мене. Жита попід руки. Забуду про війни, забуду про муки, Про дим у воронках, нудоту від крові, Смерть лейтенанта мого на півслові, Коли […]...
- Осип Маковей – Налетіла куля з поля Налетіла куля з поля, забриніла, як пчола, – дійся, дійся, божа воля, як така козацька доля, – куля в груди застрягла. Впав козак, не може […]...
- Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
- Микола Вінграновський – Снігами вітровінь поля відволочила Снігами вітровінь поля відволочила, Прижовклено збіліла далина – Дніпровими високими очима Дитинносіро глянула весна. Весна моєї вільної надії! Гінка тремтінь у промені дощу! Як дні […]...
- Володимир Сосюра – Сном блакитним заснули поля Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі у південні країни з журбою, […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості…” В отчій ласкавості сонечко гріє, просто з цікавості хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – дні непочаті видно з порогу. Видно та й видко, мов […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – “Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині…” Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині: тебе замкнуть ось-ось морози у крижину… Дзеленькнули ключі, і серце защемило, і стиснулось вночі до крапки твоє тіло… […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – При місяці Все скрадене, розрівняне, сріблясте принаджує, мов куряву, припасти, дочасно заніміти, сріблом стать, яке позначить місячна печать. Чи ж буде так: рівнинна рівнота, і нікому цей […]...
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ганку та вибілив крейдою діл та […]...
- Павло Мовчан – Далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, в затишку срібному цвіркун снує кубельце, на конях синіх ручі дітваки до ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній […]...
- Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, хоч прохолов, та смертно дише… скрізь хилитається полин і гіркоту свою колише у жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, […]...