Павло Мовчан – З глибини пам’яті

Вода з відра виборсується рибою,
лускою босі ноги осрібляються,
по стежці зайчик сонячний підстрибує,
сама до себе ненька усміхається…
А на повітрі стовп повітря теплого
стоїть велично вже з доби майбутньої,
оздоблений увесь виткими стеблами,
наповнений ущерть водою ртутною.
Таке примарне все, й немає певності,
що ця вода з очей колись не витече…
Хутро зелене м’яко в ноги стелиться,
та кроків на усі шляхи не вистачить.
А ще б ходить та розшивать калачики,
у спориші полохать рибу сонячну
і вимивати струмами гарячими
крижинки з віч, в яких давно вже поночі.
Протерти б пам’ять, що мов шкло закопчене,
аби побачить всі в житті затемнення,
до вій припали дві пелюстки сонячні,
і зір пішов стежками потаємними
за променем, за ручаєм з криниці,
за спрагою, за кулею летючою…
Корова в плузі – порожньо в дійниці…
І зоране волочиться онучою…
По борозні стрибає зайчик сонячний,
за ним дитина чеберяє назирці…
– Не йди туди, моя маленька донечко… –
Уламок криці в небо усміхається…
Й про себе тихо: – Ми біди погоничі…-
Батіг хвостом облізлим теліпається…
І рветься корінь в перелозі зрушенім,
уламки криці з глибу вивертаються;
магнітом світла олова окшурини
із поля крові у поділ збираються…
Врожай багатий для години клятої,
але безсмертям нам його не зміряти.
Життя немов доцільність свою втратило:
журба вдовує, і німують сироти.
Лише безручко розмахався широко –
з лівиці жито розпускає променем,
а матюки його лунають вироком
землі поганьбленій і нелюдській потворності.
– Переживем! – він дивиться за обрії…
-Переживем! – він бачить день сьогоднішній…
Але щоб вірити, потрібно до хоробрості
додати мужності з пейзажів надовколишніх.
…Пережили… і мілкотою оранки,
і жорнами, і чунями, й фуфайками,
нерівності заволочили борони,
і вирівнялись ниви обичайками…
І зайчик сонячний підстрибує на радощах,
бо посіріло застаріле олово,
вода на неньку дивиться й пригадує,
куди спливли і радощі, і молодість.
І рибою від подиву скидається,
і хоче в очі неньці зазирнути.
Вона ж сама до себе усміхається,
бо що змив час, те в серці не забуте.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)
Павло Мовчан – З глибини пам’яті вірш.