Мозолевський Борис – Високе небо дихало в пульсарах

Високе небо дихало в пульсарах,
Степи текли повільно, як псалом,
її по-скіфськи звали Майосара,
Що значить: Юнка з Місячним Чолом.

Та що – чоло і що – вишневі губи,
Коли з дитинства кинута в гарем.
Коли прийшли під ранок душогуби.
“Збирайся,- кажуть.- Підеш за царем”.

Жерці стояли хижі, наче круки.
Під серцем невимовно щось пекло,
їй край могили заламали руки,
Змастили лоєм місячне чоло.

Світ закотився – відкривайте жили!
А сонце мчить над степом – не спинить,
її по-скіфськи хусткою душили,
Щоб тою смертю рук не забруднить.



Мозолевський Борис – Високе небо дихало в пульсарах вірш.